Вихід “Вісник промисловості” у липні 1858 року у Москві було зумовлений кількома причинами. По-перше, затребуваністю такого роду видань. Після Кримської війни поява журналів, які мають інтереси торгово-промислової буржуазії, зумовлено значне зростання інтересу до питань промислового розвитку. Ще 40-і роки ХІХ століття питання економіки із відчутною періодичністю починали з’являтися зі сторінок провідних газет, серед яких “Вітчизняні записки” А. А. Краєвського, “Сучасник” М. А. Некрасова. По-друге, сам Чижов жагуче бажала бути
Ще у середині 40-х років він мав намір редагувати “Російський вісник”, проте смерть М. М. Язикова в 1846 року, який виділити грошей видання журналу, а головне – арешт Чижова в 1847 року і на журналістську діяльність завадили здійснитися цих планів. Після воцаріння Олександра ІІ на престол Чижову дозволено у квітні 1856 року “представляти свої твори відразу в місцеву цензуру”, він переїхав до Москви, почав брати активну що у московської життя: обговорює зі слов’янофілами видання журналу “Російська розмова”. Саме Ф. У. Чижова і І. З. Аксакова Кошелев планував запросити редакторами
Мабуть, через це і відмовився від редагування журналу. Крім іншого Чижов бачив, що національна промисловість у Росії не знаходить підтримки з державного боку, розумів, що росіянину суспільству необхідний журнал, у якому знайшли б свій відбиток проблеми в промисловості й торгівлі, і було б вказані шляхи розв’язання. Отже, не змінюючи славянофильскому напрямку, Чижов тим щонайменше вважав, що як своєчасно наприкінці 1950-х років видавати журнал в промисловості й торгівлі, ніж “Російську розмову”, яка розрахована на небагатьох. Слов’янофільство Чижова проявилося під час захисту вітчизняних виробників.
Слід зазначити, що перехід до економічним тем серед слов’янофілів був закономірний. Наприклад, А. І. Кошелев опублікував дві статті про залізницях першому номері “Російської розмови” за 1856 рік; А. З. Хом’яков винайшов сільськогосподарську машину-сеялку, яку отримав патент в Англії, влаштував у з. Волоти Тульської губернії винокурний завод; І. З. Аксаков, замолоду автор романтичних віршів, згодом став членом однієї з купецьких банків Москві одним із засновників Московського купецького суспільства взаємного кредиту. Отримавши від своїх земляків – костромських заводчиків братів А. П. і Д. П. Шиповых – пропозицію стати редактором щомісячного журналу підприємців із відстоюванням фритредерства (вільної торгівлі) у економічній політиці, Чижов негайно погодився. Шиповы зібрали капітал на видання журналу, а Чижов своєю чергою розробив програму майбутнього видання. Тому очевидно, що видавцями “Вісника промисловості” необхідно справедливо вважати братів Шиповых.
Про відсутність коштів у Чижова кажуть розрізнені папери, і звіти з видання “Вісника промисловості”, які у фонді Чижова в рукописному відділі РДБ. Так, з них бачимо, що з братів Шиповых Чижов отримав на видання часопису на період із 1857 по 1858 рік включно близько 12-ї 000 рублів сріблом. Сам Чижов у щоденникових записах називає Шиповых “засновниками” журналу.
Програма “Вісника промисловості” докладно описана Ф. У. Чижовым у його листі до І. До. Бабсту (професору політекономії Московського університету, автору багатьох статей з проблем економіки), якого запросив до співробітництва: “Тут, у Москві, під моєї редакцією починається журнал “Вісник промисловості”… Мета його… – задовольнити вимогам промисловості… новинами і вказівками за всі її галузям і огляд ходу її як ми, і по закордонах… досліджувати порожні краю Росії у промисловому і взагалі економічному плані.
У якому напрямі його [журналу – І. З.] не задається ніякої системи, – його завданням буде прагнення істині”. Чижов ставив перед “Вісником промисловості” два завдання: “ознайомитися з сучасними явищами промисловості” і “ознайомитися з перебігом стягування й рухом тієї науки, яка дістає є дані з явищ корисно трудовий життя”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)