Небагато є творів, які пройшли крізь віки, не втратили свою цінність і досі дивують нас своєю неповторністю. Таким твором є літописна повість про похід князя Ігоря.
Було це у квітні 1185 року. Князь Ігор Святославович, його син Володимир, брат Всеволод і синівець Святослав зібрали велике військо і пішли громити половців. Коли дійшли до ріки Дінця і глянули на небо, то побачили, що сонце світило як місяць. Бояри зрозуміли це як лихе знамення і розповім князю про свої підозри, та Ігор був гордим і не захотів вертатись додому без перемоги.
Підійшовши
Половців було видимо-невидимо. Почалася битва, змішалися полки руські й половецькі. І в цьому замішанні поранили Ігоря в руку. Знесилений князь бився все гірше та гірше, і невдовзі його схопили в полон. Практично все руське військо загинуло; врятувалися одиниці.
Половецьке військо взяло в полон переможених воїнів, та аж чотирьох князів. Князь Ігор потрапив
Проте Ігор переживав тяжкі душевні муки через поразку руських військ. Згодом він зрозумів, що не може більше перебувати в неволі, якою б “солодкою” вона не була. Його конюший організовує втечу і князь повертається в рідні землі.
Я вважаю, що, насамперед, князь повинен бути далекоглядним, бо від його рішень залежать долі багатьох людей. В Ігоря така риса відсутня, проте засуджувати чи вихваляти це вирішувати не нам.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)