11 клас
ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО
Інтимна лірика В. Симоненка
Чистота душі найбільше відбивається в коханні, чистота поетичного хисту – у віршах про ці інтимні почуття. Лірика Симоненка молода, палка, але не позбавлена філософського осмислення почуттів. Віддаватися почуттям усім серцем природно для нього. Про перше кохання розповідається у вірші “Вона прийшла” – і несподіваність, загадковість цього феномена тривожить і чарує поета.
Любов “виплила з туману… юнацьких несміливих снів”,
Прийшла любов непрохана й неждана –
Ну як мені за нею не піти?
Поет осмислює життя так мудро, що забуваєш, що він молодий, назавжди лишився молодим. Він знає, що кохання – свято і будні, готовий до цього, без страху дивиться в майбутнє, тому що вірить: кохання все здолає, любов “в душі щедро б світила, оновляла їх знову і знов”.
Кожна спроба звести кохання до брутальних і брудних еротичних стосунків зустрічає в Симоненка інстинктивний опір, гнів і огиду. У вірші “Мені здавалась похилою й бридкою…” цинізму,
…на плечі клала руки
І обпікала дотиком гарячим.
Антитеза (мовчання – гучна бравада, білі ниви – кімната із неприємним духом прілих сигарет) без зайвих слів допомагає поетові висловити, що таке кохання, як відрізняється воно від пустої імітації почуттів.
Подвійність образу коханої, яка підкорює цнотливістю і зачаровує обіцянкою, змальована поетом кількома точно знайденими рисами: “губи неціловані і грішні, очі божевільно голубі”, “ненаглядна, злюща, чудова…”, “милі, теплі руки”. Обожнювання жінки – характерна риса Симоненка. Боляче ранить його трагедія розлуки, коли, відчуваючи плинність життя, рідкість зустрічей зі справжнім почуттям, він втрачає кохання:
Але ми з тобою…
Ми не вічні,
Ми з тобою просто – ти і я…
І тому для мене так трагічно
Те, що ти Чиясь, а не моя.
Гострий духовний зір допомагає поетові крізь юнацькі романтичні мрії, які бувають у всіх, роздивитися реальну жінку, упізнати саме в ній єдину, яка створена для нього. Бути враженим чимось незвичайним доступно майже усім:
Я від тебе жадав незвичайного й дивного,
Щоб з’явилася маревом, видивом, сном…
Але тільки видюче серце побачить незвичайне в тому, що поруч кожен день. Симоненко нагадує нам, що
.. .не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
Та коли відносини між людьми судить “не образа, не гнів-любов”, це основа невмирущого кохання. То ж і рід людський не перерветься ніколи.