Володимир Сосюра – знаний в Україні та за її межами поет, якого називають “одним із сузір’я фундаторів української поезії” (Б. Олійник).
1917 року в пресі вперше з’явився його вірш; 1918 року він боєць загону проти гетьманців і німецько-кайзерівських загарбників. Потім Червона армія, а поезія “стала другою натурою”. Того ж року побачила світ збірка віршів “Червона зима”.
Тематика творів Володимира Сосюри надзвичайно широка: кохання, праця, політика, революція. Батьківщина. Проте поділу на особисте, інтимне та суспільно-громадське
Напевне, в цій гармонії особистого й суспільного криється надзвичайна популярність його віршів, у яких він від почуття йде до розуму, а витоки патріотизму сягають джерел інтимного і суто особистого (вірш “Любіть Україну”). Іноді поет навіть гіперболізує кохання: “Так ніхто не кохав. Через тисячу літ лиш приходить подібне кохання…”
Читач дивиться на жінку очима самого поета, вона “така тендітна, така весела”,
У ліриці В. Сосюри досить часто звучить сум за тим, що не склалось, проте поет завжди оспівує любов “зоряну і чисту”, величну і всепрощаючу:
Я б забув і образи, і сльози,
Тільки б знову іти через гать,
Тільки б слухати твій голос і коси,
Твої коси сумні цілувати.
Ліричний герой Сосюри завжди закоханий. Він то мрійливий, то романтичний, то сумний. Часом буває “багатим на біль і сумніви”, на ридання, любов і пісні.
Мелодійні вірші, мелодійні та прозорі. Напевне, тоншого за Сосюру лірика немає, а за проникливістю, вмінням створити ліричний настрій більшого майстра просто не варто шукати.
В. Сосюра – глибоко національний поет, навіть кохана асоціюється з Україною: “В тебе і губи, і брови твої, як у моєї Вкраїни”. Вірші його наповнені блакитним кольором, мелодійністю народної пісні, висотою неба рідного краю.
2 варіант.
Володимир Сосюра – поет глибоко ліричний, ніжний, тому його інтимна лірика переносить нас у світ перших юнацьких почуттів – чистих, як кришталь, світлих, як промінь сонця.
Класичні взірці його інтимної лірики – це вірші “Так ніхто не кохав”, “Коли потяг у даль загуркоче”, “Білі акації будуть цвісти”, “Пам’ятаю, вишні доспівали”, “Сад шумить”, “Васильки” та ще дуже багато інших.
Уже перші рядки поезії “Так ніхто не кохав” захоплюють нас сердечним виявом палких почуттів першого кохання, хоча й висловлених надто категорично (“так ніхто не кохав”). Для своєї коханої ліричний герой здатний на неймовірні вчинки (“Я для неї зірву Оріон золотий”), прославляючи вірну й неповторну любов, її незрівнянну красу.
Щиро й просто говорить поету вірші “Коли потяг у даль загуркоче” про радість зустрічей і біль розлуки з коханою, про гіркоту образи, що її завдала кохана людина своїм вчинком. Цей твір дуже схожий на народну пісню, але його народність – не тільки у фольклорних образно-поетичних прийомах пісні, вона криється в душевній проникливості, в умінні злити прагнення й почуття ліричного героя із загальнолюдськими.
Диханням весни сповнена поезія “Білі акації будуть цвісти”, яка позначена великою поетичною майстерністю:
Білі акації будуть цвісти в місячні ночі жагучі;
промінь морями заллє золотий річку, і верби, і кручі.
Сосюра точно відтворює стан закоханого ліричного героя: весняні ночі для нього – жагучі, солов’ї не витьохкують, а солодко плачуть, очі милої – повні туману кохання. Краса любові асоціюється з образом Батьківщини: “В тебе і губи і брови твої, як у моєї Вкраїни”.
Поезія Володимира Сосюри оптимістична у своїй основі, тому й приваблює ніжною красою, неповторністю образів, що спонукають творити й жити на цій землі, відчувати себе значимим, талановитим, здатним на великі справи. Самобутній поет знаходить слова й образи, щоб возвеличити святе слово “кохання”:
Мов книга ти, моє кохання, але на книзі цій печаль.
Я до останнього зітхання її не можу прочитати.
Упродовж життя письменник вписував все нові й нові вірші до книги його душі і серця з одухотвореною назвою “Марія”. Ці вірші поставали з мрії і переростали в символ кохання, якому адресувалися, – дружині поета, синьоокій Марії:
Серцем я пишу листи росам і туманам,
де ходила, люба, ти над Дінцем коханим.
Тож і не дивно, що якої б струни не торкнулися поетичні образні рядки, вони відгукувалися чарівним жіночим образом із синіми, голубими очима. Не зустрінеш у творах Володимира Сосюри інших жіночих очей.
Через інтимну лірику ми краще пізнаємо неозорий поетичний світ Володимира Сосюри. його ставлення до життя, яке він прагнув бачити духовним і гармонійним.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)