Певне, кожний із нас не раз замислювався про сутність справжньої інтелігентності, намагався подумки з’ясувати, чи відповідають риси його власної особистості, його вчинки уявному зразкові. І кожний зіткався з тим, що однозначно відповісти на питання “Яким є сучасний інтелігент?”не завжди легко.
Чи збігаються поняття “освіченість” та “інтелігентність”? Чи можна виховати у собі інтелігентну людину, чи треба нею народитися? Саме на ці питання спробую відповісти.
Слово “інтелігент” з’явилося порівняно недавно
Раніше, у добу феодального ладу, потреби у слові “інтелігент” не було, оскільки монополія на розумову працю належала виключно аристократії, тобто самим феодалам.
Сьогодні ж слово “інтелігент” набуло дещо іншого значення. Для того, щоб людина мала право називатися інтелігентом, окрім того, щоб працювати розумово, вона
Зовсім не обов’язково бути пихатим академіком, визначною політичною фігурою чи великим письменником.
Справжній інтелігент, на мою думку, ніколи не покаже своєї зверхності над менш освіченою людиною, яка, можливо, стоїть на нижчому суспільному щаблі; у спілкуванні інтелігент простий і невимушений, не намагається здаватися розумнішим, ніж є, бо знає собі ціну, поводиться гідно.
Інтелігентність не завжди можна пояснити походженням, батьками, вихованням, заможністю чи бідністю. Навіть висока освіченість не є гарантією інтелігентності, бо ми знаємо кричущі приклади морального невігластва саме серед власників документів про вищу освіту. І навпаки, знаємо зразки справжньої інтелігентності та внутрішньої культури серед людей простого походження, які не мають дипломів.
Яскравий приклад – Катерина Білокур, неосвічена селянка, котра самотужки сягнула фантастичних висот у малярстві. Дивовижні картини художниці є відображенням гармонії внутрішнього світу й навколишньої краси. Гадаю, рядки поезії І. Франка “Порада” досить точно характеризують кодекс поведінки інтелігентної людини:
Не високо мудруй,
Але твердо держись,
А хто правду лама,
З тим ти сміло борись!
Не бажай ти умом
Понад світом кружить;
А скоріш завізьмись
В світі праведно жить. Можливо, інтелігентом треба народитися. Можливо, визначальні риси “інтелігентності” закладено в генах, які зберегли найкраще з духовного досвіду поколінь. Інтелігентна людина залишається такою, якою є, за будь-яких обставин.
Інтелігент – це завжди патріот, який уболіває за долю Батьківщини. За радянських часів багато справжніх інтелігентів відбували строки в таборах, їх катували, розстрілювали, але ніщо не могло змінити їхньої сутності.
Так, видатний поет Василь Стус був мужнім борцем за майбутнє України, за долю свого народу. Влада не могла пробачити йому правдивих звинувачень на адресу радянської системи. Утім ні цькування, ні тюремне ув’язнення, ні жахливі умови табірного життя не витравили з душі поетової почуття людської гідності. Незважаючи на драматизм своєї долі, поет злітає духом у височінь і вірить у вищу справедливість:
Над цей тюремний мур, над цю журу і над Софіївську дзвіницю зносить мене мій дух. Поет готовий піти шляхом великого Тараса (згадаймо Шевченкове: “Караюсь, мучуся, але не каюсь”), готовий стати мучеником і до кінця пронести свій хрест. Він сміливо дивиться в очі власній долі:
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст.
(“Як добре те, що смерті не боюсь я”)
Вважаю, справжній інтелігент – це насамперед людина “духу”, людина глибокої “внутрішньої” культури, сповнена почуття власної гідності й глибокої поваги до інших людей.
Це особистість, яка має тверді переконання й не поступається ними ні під тиском матеріальної скрути, ні під впливом життєвих спокус, ні під погрозами можновладців.
Можливо, найважливіша риса інтелігентної людини – це внутрішня свобода та незалежність думки, за яку, на жаль, їй часто доводиться платити високу ціну, іноді навіть віддаючи власне життя.
Приклад справжніх “лицарів духу” спонукає до самовдосконалення, освітлює життєву дорогу кожному з нас.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)