Індивідуалізм У ранній поезії Брюсова по суті виникав зі стихійного невдоволення наступаючою владою капіталу, що веде до знеособлювання людини. Брюсов люто захищав права особистості, але цей захист не опирався на яку-небудь продуману систему, не зв’язувалася із твердженням ідеї позитивного суспільного устрою
Різке “виломлювання” Брюсова із традиційних літературних рамок, алогізм його художніх образів, неприйняття “банальної” поезії виражалося в явних крайностях, аж до парадоксальності однострочечного вірша “ПРО,
Іншою найважливішою рисою поезії Брюсова 90-х років було те, що її ліричний герой, на противагу героєві символістської поезії, все-таки зрозумів даремність своїх спроб відірватися від реального миру, усвідомив свій зв’язок з “тутешньою”, земним життям. “Ніколи не розірвуться ланки між
Земля мені далека, небеса недоступні, Мрії назавжди, назавжди неможливі… (“Болісний дарунок”)
Уже в період творчого становлення Брюсова протиріччя його художницького світорозуміння були гострими. З одного боку, він не бачить сучасної дійсності (“Я дійсності нашої не бачу, я не знаю нашого століття”), з іншого боку – він досить точно відтворить гнітючу обстановку капіталістичного міста й навіть чує “голос близького до життя відплати”. З одного боку, усім, крім себе самого, він відмовляє в здатності розуміти його вірші, з іншого боку – жадає, щоб якийсь “друг” оцінив їх по достоїнству. З одного боку, він по-юношески боїться перед своєю “недоступн-небесною” коханою, з іншого боку – впивається грубою-прозаїчною еротикою
СпасаясЬ від безодні вульгарності в сьогоденні, Брюсов те йде в “століття колишні”, те прагне заглянути в майбутнє, досить абстрактно їм що представляє. Об’єктом поезії Брюсова вже наприкінці 90-х років стає героїчний характер. Оскільки знайти такий характер у сучасній дійсності йому не вдається,- поет звертається до історії й міфології. Однак він не міг оцінити сьогодення з погляду уроків історії, не міг осмислити сучасність у її історичній перспективі.
Тому в пошуках сильної особистості в історії він виривав своїх героїв з “контексту” часу, піднімав їх “над століттями”, любуючись їхнім блиском і міццю. Реальні історичні особистості в кожному його циклі співіснували з міфічними героями: ассірійський цар-завойовник Ассаргадон, “” “земну славу, щовичерпав до дна,” (“Ассаргадон”, 1897), і “жрець Изиди Светлокудрой” (“Жрець Изиди”, 1900); наші віддалені предки скіфи (“Скіфи”, 1900) і Дон-Жуан (“Дон-Жуан”, 1900); ” Наполеон, щоп’яніє славою”, (“Наполеон”, 1910) і богиня родючості Деметра (“До Деметре”, 1904)-от який калейдоскоп образів виходить з-під пера Брюсова як результат пошуків гарної й сильної особистості
Але звертання до історичної тематики неминуче приводить Брюсова до міркувань над загальними закономірностями суспільного розвитку. Він прагне осягти зміст зміни історичних епох. Ці міркування викликають у нього приплив оптимістичних надій
Уже в 1901 році поет радісно возвещает: “Мій трубний глас, ти мною зачутий!”. И нарешті, в 1903 році створюється вірш “Кинджал”, у якому Брюсов відмовляється від позиції відчуженості від життя й людей, возвещает своє нове суспільне й творче кредо. “Кинджал” – не так що часто зустрічається приклад полеміки поета із самим собою, у цьому випадку з поглядами, висловленими їм ніколи в посланні “Юному поетові”:
Коли не бачив я ні зухвалості, ні сил, Коли все під ярмом хилили мовчачи вии, Я йшов у країну молчанья й могил, У століття загадково колишні Але ледве зачув я заповітний заклик труби, Ледь розкинулися огнисті прапори, Я – відкликання вам кричу, я – пісняр боротьби, Я вторю грому снебосклона.
За свідченням Г. Чулкова, вірш було написано ще в 1901 році (сам Брюсов датував його 1903 р.) і призначалося для нелегального революційного збірника. Однак збірник видати не вдалося, і “Кинджал” був надрукований в 0-й книжці “Нового шляху” за 1904 рік без вказівки дати написання, чим Брюсов був дуже незадоволений. “Кривдно, якщо читачі віднесуть його до теперішнього “осінній весні”,- писав він редактору журналу П. Перцову. Це говорить про те, що поет жив передчуттям соціальних бур. Прямий переклик з деякими рядками “Кинджала” знаходимо в листі Брюсова до Горького із приводу розправи уряду зі студентами Київського університету: “Не студенти, віддані в солдати, а весь лад нашого життя, всього життя. Його я ненавиджу, ненавиджу, нехтую!
Кращі мої мрії про дні, коли все це буде розтрощене”.
У переддень революції 1905 року поет нарешті побачив ту суспільну силу, що у стані “все це розтрощити”. В 90 році в його поезії з’являється символічний образ робітника (“Муляр”), а потім всі частіше починає фігурувати узагальнений образ пролетаріату – спочатку як пасивно страждаючої маси, а потім і як заколотної сили
(1 votes, average: 5.00 out of 5)