Ігор Житель півночі незвичайний поет, творчість якого сполучило “класичну банальність і мелодійну музикальність”. Його вірші, насичені музикою, запалювали вогник щастя в серцях читачів. Як поет, Житель півночі знаходить себе в 1907 році, коли визначив своє місце в житті: “Не змінюй наміченої стежки, і помни: хто, навіщо й де ти”. Проходять роки, відбуваються великі події, через які з’являються нові, прекрасні рядки.
Коли йде перша світова війна, поет почуває потрясіння, що наближаються: “Чим далі, усе гірше й гірше. Всі тягостней,
Перші публікації не принесли Жителеві півночі слави, однак поет і не думав зупинятися на творчому шляху, а навпаки, з новими силами прийнявся за роботу. Тема батьківщини для Жителя півночі була головною. Проникливі вірші про рідну землю, про трагедію народу, якому дісталася нелегка доля.
Житель півночі вболіває разом з Росією, пропускаючи через своє серце всього болю, всі радості її. “Моя безбожна Росія, пише поет, священна моя країна”. Він вірить у велике майбутнє Росії, недарма він називає батьківщину “крилатої”. Поет поважає свою вітчизну
Чудово своєю наспівністю, музикальністю вірш “Бути може”. На думку Жителя півночі, любові без жертви ні, любов світла, вона радість, вона щастя. У багатьох віршах Жителя півночі протягає іронія. Іронія до самого себе, до свого часу, до людей, які його оточували. Поет відчуває страх при думці про те, що егоїзм стосовно Росії приведе в нікуди: “И от ми залишилися без Батьківщини, і вид наш і жалюгідний і порожній…”
А як ми ставимося до своєї родинеубиваем тварин, яких просто не маємо права вбивати, рубаємо лісу, які дають нам повітря, а виходить, і життя, забруднюємо воду, що п’ємо. Жах людського буття на цьому не закінчується, ми стаємо звірами по відношенню друг до друга: убиваємо, грабуємо, насилуємо. Про яку батьківщину може бути мовлення, якщо вона заплямована нашими підлими поступкамио чим можна писати вірші, коли літературу топчуть ногамиа може, це сонесли це сон, те що заважає нам проснутьсянам ніщо не заважає прокинутися, крім нас самих.
Формула відродження лежить у відродженні самого себе, свого внутрішнього миру. Хотілося б, щоб кожний з нас поважав і любив свою батьківщину так, як Ігор Житель півночі, і тільки тоді ми придбаємо свої природні національні риси
Знайомлячи з поезією початку XX століття, я відкрив для себе імена нових, незнайомих мені поетів. Але особливе місце в моєму серці зайняло ім’я автора, чиї вірші своєю зухвалістю, упевненістю, іронією розбурхували тодішню публіку. Літературний псевдонім цього геніального, на мій погляд, людину Ігор Житель півночі. Доля його зложилася трагично. Люблячи Росію й будучи її патріотом, волею долі поет провів значну частину життя за її межами.
Він умер незрозумілим. Через роки багато хто виявили, що занадто погано знали його. Так ким же насправді був Ігор Житель півночі
Він був і мрійником, що постійно разочаровивается в цьому світі, і ліриком, і “ироником”: Адже я ліричний ироник: Іронія от мій канон
До речі, за змішування в будь-яких співвідношеннях ліризму й іронії Жителя півночі досить сильно й часто критикували, тому що деякі могли розрізнити, де в нього була іронія, де ліризм, де висміювання вульгарності, а де сама вульгарність. Цей талановитий поет міг сміло кинути виклик суспільству, оспівуючи “ананаси в шампанському” і проголошуючи себе генієм: Я, геній Ігор Житель півночі, Своєю перемогою упоєний: Я повсеградно оэкранен! Я повсесердно затверджений! Але все це було тільки маскою, за якої ховалася зовсім інша особа. Насправді у віршах Жителя півночі звучить тривога про людей, про долю Росії. “Захват” перемогою в “Епілозі” тільки поверхневе.
Наприкінці вірша є такі рядки: У непогожий день зійде, як сонце, моя всесвітня душа. Це не чергова самопохвала автора, ні, цим він показує не що інше, як “всемирность” своєї душі, поет відчуває себе рівним миру й не приховує свого почуття. Дуже часто Ігоря Жителя півночі дорікали у вульгарності, на що він відповів у вірші “Двозначна слава”: Нерозв’язні дилеми Я дозволяв, знехтувавши поголоску. Мої двозначні теми Двозначні по суті.
Автор часто звертається до питання про добро й зло: И в злі добро, і в добром злість, Але немає ні добрих, немає ні злих. І праві всі, і праві обоє, Їхню правоту співає мій стих. Границя між правдою й неправдою не тільки хитка й невизначена, ця границя особистісна. Головним критерієм для Жителя півночі є моральність. У своїй творчості він розкривається як філософ: Життя чоловік одного Дорожче й пречервоній миру.
Усе для нього, усе для нього Від дрібної мошки до тапіра…
Цими рядками поет-філософ висловлює свою думку про те, що людське життя дорожче будь-яких матеріальних цінностей, воно вище самого миру. Вершини слави поет досяг у лютому 1918 року, коли його обрали “королем поетів”. Із цього приводу Жителем півночі був написаний вірш “Рескрипт короля”. Незабаром після цього “королеві поетів” довелося виїхати в Естонію. історичні події, Що Нахлинули, змушують його практично безвиїзно жити в селі. Із цього періоду починається вгасання творчої слави Ігоря Жителя півночі.
Незважаючи на те що він продовжує писати, його праці усе менше й менше цікавлять кого-небудь. Люди взагалі починають забувати про поезію, вони не почувають потреби в ній. Народ поступово втрачає моральні цінності, і це турбує непоправного мрійника. Про свою тривогу із цього приводу Ігор Житель півночі написав у вірші ” чиЛюди ви..” Свою надію на те, що Росія все-таки знайде вихід, автор виразив у вірші “Класичні троянди”: Але дні йдуть уже стихають грози…
Повернутися в будинок Росія шукає троп…
Але пошуки цієї стежки розтяглися в Росії на багато років. Разом із цим затрималося й повернення в російську культуру поета Ігоря Жителя півночі. Чи побачимо ми тепер за маскою эгофутуриста страждаючу душу мрійника, лірика й поэтами зобов’язані, тому що ця людина занадто довго чекала нашого розуміння
(2 votes, average: 3.00 out of 5)