Два прекрасних поетичних голоси злились в одну пісню великої любові до рідної землі, до свого народу. Це вірні своїй землі діти: ніжна донька Волині, Леся Українка, та мужній син Карпат, Іван Франко.
Розмірковуючи над поетичним кредо Франка, оцінюючи його творчий доробок, бачимо великого трудівника, Каменяра, що своїм натхненним словом намагався зрушити скелю російського самодержавства та угорського цісарства, яка душила волю українського народу. Він добровільно взяв на себе труд пробити дорогу в цій скелі, порівняти правді путь.
В
Ти, моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова…
Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту.
Вона віддає свою зброю месникам дужим, щоб та вірно служила рідному народові.
Леся Українка завжди свято вірила в силу слова. Тому головний герой її поеми “Давня казка” уміє своїм словом пробудити кохання в серці Ізольди.
Його пісня підіймає бійців і допомагає перемогти ворога. У велику силу поетичного слова вірив і Іван Франко. Слово – це сила, що будить “безграничную чисту любов”,
Дай і огню, щоб ним слово налити,
Душу стрясать громовую дай власть,
Правді служити, неправду палити
Вічну дай страсть
(1 votes, average: 5.00 out of 5)