Задум “Конотопської відьми” виник у Квітки як безпосередня реакція на конкретні прояви забобонності. Письменник був знайомий з випадками, коли народні повір’я використовувались для переслідування осіб, обвинувачених у чародійстві. Улисті до редактора журналу “Современник” Квітка, зокрема, писав: “Усе Це Засноване На Розповідях Старожилів.
Топлення Відьом Під Час Посухи Не Лише Бувальщина, З Усіма Гіркими Наслідками, Але, На Подив І Навіть Жах, Відновлене Поміщицею Сусідньої Губернії” . Як просвітник-гуманіст, письменник
В основу “Конотопської відьми” покладено фрагмент з народної демонології. Згідно з простонародними уявленнями, відьма наділяється здатністю насилати грозові Хмари, викрадати дощі, небесні світила, шкодити худобі й людям. Зовні це немолода жінка, яка мешкає за межами села. її вірним помічником неодмінно має бути чорний кіт.
Відьму бояться, але
У Квітчиній повісті образ відьми змальований етнографічно достовірно. Автор досить докладно, ніби милуючись, передає народні уявлення про нечисту силу. Звичайно, його приваблює лише естетично-ігровий, формальний бік цих уявлень.
Самаж демонологія, її змістова сторона, зазнає в “Конотопській відьмі” гострої моралістичної критики. Народні вірування трактуються як забобони – прояви недостатньої освіти та моральної недосконалості. З погляду письменника, жодні зовнішні злі сили нездатні вплинути на людину поза її волею.
Лише особиста моральність чи неморальність визначають життя кожного індивіда.
Таким чином, народна демонологія в “Конотопській відьмі” зазнає просвітницької критики й переосмислюється в морально-раціоналістичному дусі.