Потяги в цих краях йшли зі сходу на захід і з заходу на схід… А по боках від залізної дороги в цих краях лежали великі пустельні простору – Сари-Озек, Серединні землі жовтих степів. Едигей працював тут стрілочником на роз’їзді Боранли-Буранний. Опівночі до нього в будку пробралася дружина, Укубала, щоб повідомити про смерть Казангапа.
Тридцять років тому, в кінці сорок четвертого, демобілізували Едигея після контузії. Лікар сказав: через рік будеш здоровий. Але поки працювати фізично він не міг. І тоді вони з дружиною вирішили податися
Випадково познайомилися з Казангапа, розговорилися, і він запросив молодих на Буранний. Звичайно, місце важке – безлюддя та безводдя, колом піски. Але все краще, ніж митарити без притулку.
Коли Едигей побачив роз’їзд, серце його впало: на пустинній площині стояло кілька будиночків, а далі з усіх сторін – степ… Не знав тоді, що на місці цьому проведе всю решту життя. З них тридцять років – поруч з Казангапа. Казангапа багато допомагав їм на перших порах, дав верблюдицю на подоїти, подарував верблюда від неї, якого назвали
Стали як рідні. І ховати Казангапа доведеться їм.
Едигей йшов додому після зміни, думав про майбутні похоронах і раптом відчув, що земля під його ногами здригнулась І він побачив, як далеко в степу, там, де розташовувався Сарозекскій космодром, вогненним смерчем піднялася ракета. То був екстрений виліт у зв’язку з надзвичайною подією на спільній радянсько-американської космічної станції “Паритет”. “Паритет” не реагував на сигнали об’єднаного центру управління – Обценупра – вже понад дванадцять годин. І тоді терміново стартували кораблі з Сари-Озек і з Невади, послані на з’ясування ситуації. … Едигей наполіг на тому, щоб ховали покійного на далекому родовому цвинтарі Ана-Бейіт. У кладовища була своя історія.
Переказ свідчить, що жуаньжуани, які захопили Сари-Озек в минулі століття, знищували пам’ять полонених страшним катуванням: надяганням на голову широчіні – шматка сиром’ятної верблюжої шкіри.
Висихаючи під сонцем, шири стискував голову раба подібно сталевому обручу, і нещасний позбавлявся розуму, ставав магасуртом. Манкурт не знав, хто він, звідки, не пам’ятав батька і матері, – словом, не усвідомлював себе людиною. Він не думав про втечу, виконував найбільш брудну, важку роботу і, як собака, визнавав лише господаря.
Одна жінка на ім’я Найман-Ана знайшла свого сина, перетвореного на манкурта. Він пас хазяйську худобу. Не впізнав її, не пам’ятав свого імені, імені свого батька… “Згадай, як тебе звати, – благала мати. – Твоє ім’я Жоламан “. Поки вони розмовляли, жінку помітили жуаньжуани.
Вона встигла сховатися, але пастухові вони сказали, що ця жінка приїхала, щоб відпарити йому голову (при цих словах раб зблід – для манкурта не буває загрози страшніше). Хлопцеві залишили лук і стріли. Найман-Ана поверталася до сина з думкою переконати його втекти. Озираючись, шукала…
Удар стріли був смертельним. Але коли мати почала падати з верблюдиці, перш впав її білу хустку, перетворився на птаха і полетів з криком: “Згадай, чий ти? Твій батько Доненбай! “Те місце, де була похована Найман-Ана, стало називатися кладовищем Ана-Бейіт – Материнським упокоїть… Рано вранці все було готове.
Наглухо запеленутого в щільну кошму тіло Казангапа поклали в причіпну тракторну візок. Треба було тридцять кілометрів в один кінець, стільки ж назад, та поховання… Попереду на Каранаре їхав Едигей, вказуючи шлях, за ним котився трактор з причепом, а замикав процесію екскаватор. Різні думки відвідували Едигея по дорозі.
Згадував ті дні, коли вони з Казангапа були в силі.
Робили на роз’їзді всю роботу, в якій виникала необхідність. Тепер молоді сміються: старі дурні, життя своє гробили, заради чого? Значить, було заради чого. …
За цей час пройшов обстеження “Паритету” прилетіли космонавтами. Вони виявили, що паритет-космонавти, які обслуговували станцію, зникли. Потім виявили залишену господарями запис у вахтовому журналі.
Суть її зводилася до того, що у працювали на станції виник контакт з представниками позаземної цивілізації – мешканцями планети Лісова Груди. Лесногрудци запросили землян відвідати їх планету, і ті погодилися, не ставлячи до відома нікого, у тому числі керівників польоту, оскільки боялися, що з політичних міркувань їм заборонять відвідування. І ось тепер вони повідомляли, що знаходяться на Лісовій Груди, розповідали про побачене (особливо вразило землян, що в історії господарів не було воєн), а головне, передавали прохання лесногрудцев відвідати Землю. Для цього інопланетяни, представники технічно набагато більш розвиненою цивілізації, ніж земна, пропонували створити міжзоряну станцію.
Світ ще не знав про все це. Навіть уряду сторін, поставлені до відома про зникнення космонавтів, не мали відомостей про подальший розвиток подій. Чекали рішення комісії. … А Едигей тим часом згадував про одну давню історію, яку мудро і чесно розсудив Казангапа. У 1951 р. прибула на роз’їзд родина – чоловік, дружина і двоє хлопчиків.
Абуталип Куттибаев був ровесник Едигей. У сарозекскую глухомань вони потрапили не від хорошого життя: Абуталип, зробивши втечу з німецького табору, виявився в сорок третьому серед югославських партизанів. Додому він повернувся без поразки в правах, але потім відносини з Югославією зіпсувалися, і, дізнавшись про його партизанське минуле, його попросили подати заяву про звільнення за власним бажанням. Попросили в одному місці, в іншому…
Багато разів переїжджаючи з місця на місце, сім’я Абуталипа опинилася на роз’їзді Боранли-Буранний.
Насильно начебто ніхто не ув’язнює, а схоже, що на все життя застрягли в сарозеках. І це життя було їм не під силу: клімат важкий, глухомань, відірваність. Едигей чомусь найбільше було шкода Заріпові. Але все-таки родина Куттибаевих була на рідкість дружною. Абуталип був прекрасним чоловіком і батьком, а діти були пристрасно прив’язані до батьків.
На новому місці їм допомагали, і поступово вони стали приживатися. Абуталип тепер не тільки працював і займався будинком, не тільки возився з дітьми, своїми і Едигея, але став і читати – адже він був освіченою людиною.
А ще став писати для дітей спогади про Югославії. Це було відомо всім на роз’їзді. До кінця року приїхав, як завжди, ревізор. Мимохідь розпитував і про Абуталипа. А через час після його від’їзду, 5 січня 1953 р., на Буранному зупинився пасажирський поїзд, у якого тут не було зупинки, з нього вийшли троє – і заарештували Абуталипа.
В останніх числах лютого стало відомо, що підслідний Куттибаев помер. Сини чекали повернення батька з дня на день. А Едигей невідступно думав про Заріп з внутрішньою готовністю допомогти їй у всьому. Болісно було робити вигляд, що нічого особливого він до неї не відчуває! Одного разу він все ж сказав їй: “Навіщо ти так переводитися? .. Адже з тобою все ми (він хотів сказати – я) “.
Тут з початком холодів знову розлютованого Каранар – у нього почався гон. Едигей з ранку належало виходити на роботу, і тому він випустив атана. На другий день стали надходити новини: в одному місці Каранар забив двох верблюдів-самців і відбив від стада чотирьох маток, в іншому – зігнав з верблюдиці їхав верхи господаря.
Потім з роз’їзду Ак-Мойнаки листом попросили забрати атана, інакше застрелять. А коли Едигей повернувся додому верхи на Каранаре, то дізнався, що Заріпа з дітьми поїхали назовсім. Він жорстоко побив Каранара, посварився з Казангапа, і тут Казангапа йому порадив поклонитися в ноги Укубале і Заріп, що вберегли його від біди, зберегли його і свою гідність. Ось якою людиною був Казангапа, якого вони зараз їхали ховати. Їхали – і раптом натрапили на несподівану перешкоду – на огорожу з колючого дроту. Постовий солдатів повідомив їм, що пропустити без пропуску не має права.
Те ж підтвердив і начальник варти і додав, що взагалі кладовищі Ана-Бейіт підлягає ліквідації, а на його місці буде новий мікрорайон. Умовляння не привели ні до чого. Кандагапа поховали неподалік від цвинтаря, на тому місці, де мала великий плач Найман-Ана. …
Комісія, обговорювала пропозицію Лісовий Груди, тим часом вирішила: не допускати повернення колишніх паритет-космонавтів; відмовитися від встановлення контактів з Лісової Грудьми й ізолювати навколоземний простір від можливого інопланетного вторгнення обручем з ракет.
Едигей велів учасникам похорону їхати на роз’їзд, а сам вирішив повернутися до вартової будки і домогтися, щоб його вислухало велике начальство. Він хотів, щоб ці люди зрозуміли: не можна знищувати кладовище, на якому лежать твої предки. Коли до шлагбаума залишалося зовсім небагато, поруч зметнулася в небо яскравий спалах грізного полум’я. Те злітала перша бойова ракета-робот, розрахована на знищення будь-яких предметів, що наблизилися до земної кулі. За нею рвонулася вгору друга, і ще, і ще…
Ракети йшли в далекий космос, щоб створити навколо Землі обруч. Небо обвалюється на голову, пробив в клубах киплячого полум’я і диму… Едигей і супроводжували його верблюд і собака, збожеволівши, тікали геть.
На наступний день Буранний Едигей знову поїхав на космодром.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)