Про особисту драму Гумилева не прийшов ще час говорити інакше як словами його власних віршів: ми не знаємо всіх її перипетій, і ще жива А. А. Ахматова, що не сказала про неї в пресі нічого. З окремих подій у житті Гумилева в цей передвоєнний період – період, про яке багато згадували його літературні друзі – можна згадати його дуель із Максиміліаном Волошиним, пов’язану з вигаданої Волошиним “Черубиной де Габриак” і її віршами. Про цю дуель – виклик відбувся в студії художника А. Я. Головіна при великому скупченні гостей – розповів
Всьому цьому був покладений кінець у липні 1914 року, коли в далекому Сараєві пролунав постріл Гаврила Принципу, а потім всю Європу охопив пожежу війни, і з його почалася та трагічна епоха, що ми переживаємо по ею пору. Про цей липень Ахматова писала:
Пахне гаром Чотири тижні Торф сухої по болотах горить Навіть птаха сьогодні не співали, И осика вже не тремтить Стало сонце немилістю Божої, Дощик з Великодня полів не кропил Приходив одноногий перехожий И один
Патріотичний порив тоді охопив все російське суспільство. Але чи не єдиний серед скільки-небудь видних російських письменників, Гумилев відгукнувся на війну, що обрушилася на країну, дієво, і майже негайно ж (24- го серпня) записався в добровольці. Він сам, у пізнішій версії вже згадуваних “П’ятистопних ямбів”, сказав про це всього краще:
И в ревінні людської юрби, У гуденьи проїжджаючих знарядь, У немолчном заклику бойової труби Я раптом почув пісню моєї долі И побіг, куди бігли люди, Покірно повторюючи: буди, буди Солдати голосно співали, і слова Невиразні були, серце їх ловило: “Скоріше вперед! Могила так могила! Нам ложем буде свіжа трава, А пологом – зелене листя, Союзником – архангельська сила”. Так солодко ця пісня лилася, ваблячи, Що я пішов, і прийняли мене И дали мені гвинтівку й коня, И поле, повне ворогів могутніх, Стугонливих грізно бомб і куль співучих, И небо в молнийних і рдяних хмарах И счастием душа обпалена З тих самих пор; веселием повна И ясністю, і мудрістю, про Бога Із зірками розмовляє вона, Глас Бога чує у військовій тривозі И Божими кличе своєї дороги
У декількох віршах Гумилева про війну, що ввійшли в збірник “Сагайдак” (1916) – чи не кращих у всій “військовій” поезії в російській літературі :- позначилося не тільки романтично^-патріотичне, але й глибоко релігійне сприйняття Гумилевим війни. Говорячи у своєму вужі цитованому некролозі Гумилева про його відношення до війни, А. Я. Левинсон писав: Війну він прийняв із простотою доконаної, із прямолінійною гарячністю. Він був, мабуть, одним з тих деяких людей у Росії, чию душу Війна застала в найбільшій бойовій готовності.
Патріотизм його був настільки ж беззастережний, як безхмарно було його релігійне сповідання. Я не бачив людину, природі якого був б більш чужо сумнів, як зовсім, редкостно далекий був йому й гумор. Розум його, догматичн і впертий, не відав ніякої подвійності. Н. А. Оцуп у своїй передмові до “Вибраного” Гумилева (Париж, 1959) відзначив близькість військових віршів Гумилева до віршів французького католицького поета Шарля Пеги, що так само релігійно сприйняв війну й був убитий на фронті в 1914 році
(2 votes, average: 4.00 out of 5)