Кулігін – персонаж, що частково виконує функції виразника авторської точки зору і тому іноді відношуваний до типу героя-резонера, що, проте, представляється невірним, т. до. в цілому цей герой, безумовно, віддалений від автора, зображений досить відсторонено, як людина незвичайна, навіть дещо дивовижна. У переліку дійових осіб про нього сказано: “міщанин, годинникар-самоук, що відшукує перпетуум-мобіле”. Прізвище героя прозоро натякає на реальну особу – І. П.
Кулібіна(1755-1818), біографія якого була опублікована в журналі історика
Як і Катерина, К. – натура поетична і мрійлива(так, саме він захоплюється красою заволзького пейзажу, нарікає, що калиновцы до нього байдужі). З’являється він, виспівуючи “Серед долини ровныя.”., народну пісню літературного походження(на слова А. Ф. Мерзлякова). Це відразу ж підкреслює відмінність К. від інших персонажів, пов’язаних з фольклорною культурою, він же людина книжна, хоча і досить архаїчній книжності: Борису він говорить, що пише вірші “по-старовинному…
Начитався-таки Ломоносова, Державина…
Мудрець був Ломоносов,
Якщо пише К. у дусі класиків XVІІІ ст.
То його усні оповідання витримані в ще більше ранніх стилістичних традиціях і нагадують старовинні повчальні повісті і апокрифи(“і почнеться у них, добродій, суд та справа, і несть кінця мукам. Судятся-судятся тут, та в губернію поїдуть, а там вже їх і чекають, та від радості руками плескають” – картина суддівської тяганини, живо описана К., нагадує оповідання про муки грішників і радість бісів).
Усі ці риси героя, безумовно, надані автором для того, щоб показати його глибинний зв’язок зі світом Калинова : він звичайно ж відрізняється від калиновцев, можна сказати, що він “нова” людина, але тільки новизна його склалася тут, усередині цього світу, що породжує не лише своїх пристрасних і поетичних мрійників, як Катерина, але і своїх “рационалистов”-мечтателей, своїх особливих, доморослих учених і гуманістів.
Головна справа життя К. – мрія про винахід “перпету-мо-биле” і отримання за нього мільйона від англійців. Мільйон цей він має намір витратити на калиновское суспільство – “роботу потрібно дати міщанству-то”. Слухаючи ця розповідь, Борис,, що отримала сучасну освіту в Комерційній академії, помічає: “Шкода його розчаровувати-то! Яка хороша людина! Мріє собі – і щасливий”.
Проте він навряд чи прав. К. дійсно людина хороша : добрий, безкорисливий, делікатний і лагідний.
Але навряд чи він щасливий: його мрія постійно змушує його вимолювати гроші на свої винаходи, задумані на користь суспільства, а суспільству і в голову не приходить, що від них може бути яка-небудь користь, для них К. – нешкідливий дивак, щось подібне до міського юрода. А головний з можливих “меценатів” – Дикою і зовсім накидається на изо-бретателя з лайкою, зайвий раз підтверджуючи і загальну думку, і власне визнання Кабанові в тому, що не здатний розлучитися з грошима.
Кулигинская пристрасть до творчості залишається такою, що не тамує; він жаліє своїх земляків, бачачи в їх вадах результат неуцтва і бідності, але ні в чому не може їм допомогти. Так, рада, яку він дає(пробачити Катерину, але так, щоб ніколи не поминати про її гріх), свідомо нездійснима у будинку Кабановых, і навряд чи К. не розуміє це. Рада хороша, людяна, оскільки виходить з гуманних міркувань, але ніяк не бере до уваги реальних учасників драми, їх характери і переконання.
При усій своїй працьовитості, творчому началі своєї особи К. – натура споглядальна, позбавлена всякого натиску. Ймовірно, тільки тому калиновцы з ним і миряться, незважаючи на те що він у всьому від них відрізняється. Думається, що з тієї ж причини виявилося можливо довірити йому авторську оцінку вчинку Катерини. “Ось вам ваша Катерина.
Робіть з нею, що хочете! Тіло її тут, візьміть його; а душа тепер не ваша: вона тепер перед Судией, який милосердніше вас”!
(2 votes, average: 4.50 out of 5)