Творчість Салтыкова-Щедріна, демократа, для якого самодержавно-кріпосницький лад, що панує в Росії, був абсолютно неприйнятний, мало сатиричну спрямованість. Письменника обурювало російське суспільство “рабів і панів”, бешкетування поміщиків, покірність народу, і у всіх своїх добутках він викривав “виразки” суспільства, жорстоко висміював його пороки й недосконалості. Так, починаючи писати “Історію одного міста”, Салтиков-Щедрін поставив перед собою ціль викрити каліцтво, неможливість існування самодержавства з його суспільними
Таким чином, “Історія одного міста” – добуток сатиричне, домінуючим художнім засобом у зображенні історії міста Глупова, його жителів і градоначальников є гротеск, прийом з’єднання фантастичного й реального, що створює абсурдної ситуації, комічні невідповідності. По суті, всі події, що відбуваються в місті, є гротеском. Жителі його, глуповцы, “ведучі свій рід від древнього плем’я головотяпів”, що не вміли жити в самоврядуванні й що вирішили знайти собі володаря, надзвичайно “начальстволюбивы”.
“Испытывающие несвідомий
Прагнучи реалізувати свій “систематичне марення”, Похмурий-Бурчеев намагається все в природі зрівняти, так улаштувати суспільство, щоб усе в Глупове жили по придуманому їм самим плану, щоб весь пристрій міста був створений заново по його проекті, що приводить до руйнування Глупова його ж жителями, що беззаперечно виконують наказу “пройдисвіта”, і далі – до смерті Похмурий-Бурчеева й всіх глуповцев, отже, зникненню заведених їм порядків, як явища протиприродного, неприйнятного самої природою. Так за допомогою використання гротеску Салтиков-Щедрін створює логічну, з одного боку, а з іншого боку – комічно-безглузду картину, однак при всій своїй абсурдності й фантастичності “Історія одного міста” – реалістичний добуток, що зачіпає безліч злободенних проблем
Образи міста Глупова і його градоначальников алегоричні, вони символізують самодержавно-кріпосницьку Росію, владу, В Їй що панує, російське суспільство. Тому гротеск, використовуваний Салтыковым-Щедріним в оповіданні, – це ще й спосіб викрити огидні для письменника, виродливі реалії сучасної йому життя, а також засіб виявлення авторської позиції, відносини Салтыкова-Щедріна до происходящему в Росії. Описуючи фантастично-комічне життя глуповцев, їхній постійний страх, всепрощаючу любов до начальників, Салтиков-Щедрін виражає своє презирство до народу, апатичному й покірно-рабському, як уважає письменник, по своїй при роді. Єдиний лише раз у добутку глуповцы були вільні – при градоначальнике з фаршированою головою
Створюючи цю гротескову ситуацію, Салтиков-Щедрін показує, що при існуючому суспільно-політичному ладі народ не може бути вільний. Абсурдність же поводження “сильних” (символизирующих реальну владу) миру цього в добутку втілює свавілля й сваволя, чинимый у Росії високопоставленими чиновниками. Гротесковий образ Похмурий-Бурчеева, його “систематичне марення” (своєрідна антиутопія), що градоначальник вирішив будь-що-будь втілити в життя, і фантастичний кінець правління – реалізація ідеї Салтыкова-Щедріна про нелюдськість, протиприродність абсолютної влади, що граничить із самодурством, про неможливість її існування. Письменник втілює думку про те, що самодержавно-кріпосницької Росії з її потворним укладом життя рано або пізно прийде кінець.
Так, обличающий пороки й абсурд, що виявляє безглуздість і, реального життя гротеск передає особливу “злу іронію”, “гіркий сміх”, характерний для Салтыкова-Щедріна, “сміх крізь презирство й обурення”.
Письменник часом здається абсолютно безжалісним до своїх героїв, надто критичним і вимогливим до навколишнього світу. Але, як говорив Лермонтов, “ліки від хвороби можуть бути гірким”. Жорстоке викриття пороків суспільства, на думку Салтыкова-Щедріна, – єдиний діючий засіб у боротьбі з “хворобою” Росії
Осміяння недосконалостей робить їх очевидними, зрозумілими для всіх. Невірно було б говорити, що Салтиков-Щедрін не любив Росію, він нехтував недоліки, пороки її життя й всю свою творчу діяльність присвятив боротьбі сними.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)