НЕКРАСОВ МИКОЛА
(1821-1877(8))
Російський поетXIX ст.
Перша поетична збірка М. Некрасова “Мрії і звуки” (1840) майже нікому з поціновувачів новинок літератури не дістався. Тираж книги, де замість прізвища були дві букви “Н. Н.”, викупив сам автор і… знищив – не витримав шквалу критики.
Тільки через п’ять років Некрасов зважився прочитати найвідомішому літературну критику В. Бєлінському свій вірш “Удорозі”, і той, зі сльозами радості на очах, визнав у ньому справжнього поета. Наступні збірки Некрасова викликали “захоплення
У поезіях автор висловлює протест проти самодержавства, змальовує реалістичну картину бідності, безправності простого люду, Некрасов виявляє інтерес до проблем “маленької” людини. Тема народу, Росії, музи, жінки є основною у творчості поета, починаючи від ранніх творів “У дорозі”, “Трійка”, “Буря” ідо віршів та поем 50-70-х років: “Орина, мати солдатська”, “Мороз, Червоний ніс”, “Кому на Русі жити добре”, “Російські жінки”.
У Некрасова є вірші-посвяти: “Пам’яті Бєлінського”, “Пам’яті
Яскравою стрічкою у творчості Некрасова проходить образ Волги – це ріка дитинства поета і ріка, яка символізує стражденне життя народу.
Вірш Некрасова будили національну самосвідомість, сприяли вивільненню людини з пут рабства. Саме тому поет і його журнал переслідувалися царською владою. У літературі традицію революційного духу розвивали представники так званої “некрасовської школи”: М. Добролюбов, В. Курочкін, М. Михайлов.
Громадянська лірика Миколи Некрасова
Якщо Пушкін уявляв свою музу “подругою пустотливою”, “вакханкою”, то некрасовська муза – це “муза помсти і суму”, “сестра народу”.
У вірші “О шостій вчора завернув… ” (1848) поет називає свою музу рідною сестрою молодої селянської жінки, яку січуть батогом:
Ни звука из ее груди,
Лишь бич свистал, играя…
И Музе я сказал: “Гляди!
Сестра твоя родная!”
У 1858 році Некрасов написав вірш “Роздуми біля парадного під’їзду”. У ньому народна тема представлена ніби “згущеною”: поет не просто переказує випадок з життя, свідком якого він був, спостерігаючи з вікна своєї квартири за губернаторським під’їздом, – “вся селянська країна зі своїми бідами постала тут”. У нерухомості селян стільки суму, горя і покірності, немов бачиш перед собою їхній скульптурний портрет:
Помолились на церковь и стали вдали,
Свесив русые головы к груди.
… … … … …
Крест на шее, и кровь на ногах,
В самодельные лапти обутых…
Болісними є міркування поета про долю народу:
… Родная земля!
Назови мне такую обитель,
Я такого угла не видал,
Где бы сеятель твой и хранитель,
Где бы русский мужик не стонал?
Відношення Некрасова до реформи 1861 року виражено словами: “Народ освобожден, но счастлив ли народ?”. Вірш “Елегія” – естетичний маніфест поета:
Пускай нам говорит изменчивая мода,
Что тема старая – “страдания народа”
И что поэзия забыть ее должна, –
Не верьте, юноши! Не стареет она.
Муза Некрасова розкривала “бездны темные насилия и зла”: вона не вела від життя, не примиряла з нею, а кликала на боротьбу “с неправдою людской”, “кричала: мщение! и буйным языком на головы врагов звала господень гром!”
А яким же, на думку Некрасова, має бути поет, що надихається цією Музою? У вірші “Поет і громадянин” він висловив свою точку зору на обов’язок поета. Некрасов вважав, що поет має бути насамперед громадянином:
Не может сын глядеть спокойно
На горе матери родной,
Не будет гражданин достойный
К отчизне холоден душой,
Ему нет горше укоризны…
Иди в огонь за честь отчизны,
За убежденье, за любовь…
Він звертався до поета з закликом:
Будь гражданин! Служа искусству,
Для блага ближнего живи…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)