I. Талант Гр. Тютюнника формувався серед людської біди. (У центрі оповідань письменника часто опинялися каліки, сліпі, німі, тобто скривджені долею, нерідко ущербні люди, й увага до них Гр. Тютюнника – уже є актом милосердя.
Особливо боліло йому поневіряння сиріт повоєнного часу, їхні безпросвітні злидні. Іншого захисту – окрім чулості і таланту – у скривджених не було, бо сам митець зазнав сирітського поневіряння й голоду повоєнного часу. Він глибоко розумів і відчував людей, творив образ народу, кожним оповіданням, кожним персонажем
II. Творчість Гр. Тютюнника має загальнолюдське значення. (У творах Гр. Тютюнника поєднано повсякденне і вічне. “То наближаючись до миті”, то віддаляючись до “вічності”, митець здійснює між ними безперервний духовний зв’язок. Він належав до кола письменників, які за часів короткої “відлиги” були нещадними до фальші, сприяли реабілітації літератури, поверненню їй доброго імені. Твори Гр.
Тютюнника відповідали формулі, яку А. Тарковський дав кінематографу, – “зафіксований час”. Новели письменника –
1. Моральні й духовні чинники життя. (Гр. Тютюнник один із перших ще на початку 1960-х замислився над важливістю моральних, духовних чинників, без яких жоден матеріальний добробут не принесе повноцінності життя. Він вважав, що на селі ще виразніше, ніж у місті, виявлявся процес руйнації гуманістичних принципів, утвердження споживацького ставлення до праці, природи, світу. Все це не просто роз’єднує людей, а постійно підточує їх ізсередини, руйнуючи милосердність, співчуття, взаєморозуміння.)
2. Творчість Гр. Тютюнника – документ звинувачення системи. (Письменник чутливо реагував на розтлінну ситуацію, що склалася в країні. Причина – у тяжкому становищі селянина, якому випало пережити колективізацію, голод і безправність. Своїми творами Гр.
Тютюнник відповів на питання – чи можна винуватити людей у тому, що вони зреклися батьківських порогів? Як чесна людина, він не просто констатує наявність типу людей, яких породила сталінська епоха, а й дошукується причин, які його породили. У своїх ліричних творах письменник передає ледве вловимі внутрішні стани молодих героїв і досягає цього засобами психологічного письма.)
3. Галерея жорстоких образів-“наполеонів”. (Як мудрий знавець життя Гр. Тютюнник відкриває галерею образів жорстоких, марнославних “наполеонів” місцевого масштабу, які тероризували і підминали під себе інших. Таким був головний герой новели “Чудасія”, який зіткнувся з несправедливістю: під час війни і після неї в нашій країні полонених прирівнювали до “зрадників батьківщини”.)
4. Образи людей незвичайних, дивакуватих. (Також у творчості Гр. Тютюнника можна зустріти образи незвичайних та трохи дивакуватих персонажів. Такий хлопчик Олесь – чулий до природи, до всього сущого на землі (“Дивак”). Такий старий пасічник Прокіпко (“Деревій”). Є в Григора Тютюнника діди-порадники, діди-розрадники.)
III. Розвиток “сільської прози” Гр. Тютюнника. (Напрям “сільська проза” утвердили в російській літературі В. Астаф’єв, Ф. Абрамов, Є. Носов, В. Шукшин.
Вони всебічно й грунтовно зображали сільській побут, внутрішню проблему зміни людських характерів. Ці письменники ставали на захист цінностей, які народ утверджував упродовж віків, але які були брутально розтоптані соціальними настановами щодо села; Спорідненість Тютюнникових творів із “сільською прозою” свідчить, що він працював у русі загального процесу, перебуваючи у центрі духовних пошуків доби. В освоєнні “сільської прози” Гр. Тютюнник іде власним шляхом. Його оповідання й новели аж ніяк не підходять під стандарти “соціалістичного реалізму”, далекі від ілюстрування партійних гасел, від нав’язування літературі фальшивого оптимізму.
Його порятунком було те, що він не торкався політики, не використовував публіцистичних засобів аналізу актуальних сільських проблем, не прагнув когось викрити, щось засудити. Гр. Тютюнник дає художній аналіз актуальних соціальних проблем тогочасного села. Воно постало непричепурене, реальне, оживлене. Постало перед читачем у розмаїтті людських доль, характерів.
Своїх героїв автор не ідеалізує, не наділяє якимись особливими рисами характеру. Серед них немає лише позитивних чи негативних, людина постає, мов жива. До того ж говорить вона не правильною літературною, а природною для неї мовою.)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)