Гра слів та багатозначність образів танки Такубоку
Ісікава Такубоку (1885-1912) – один із найулюбленіших поетів Японії. Багато його віршів стали народними піснями. Таке визнання – велика честь для будь-якого поета. Такубоку прожив лише двадцять шість років і залишився в пам’яті людей юнаком. Його літературна спадщина налічує багато томів: збірки віршів, романи, критичні та публіцистичні статті, щоденники високої художньої якості.
Та насамперед його цінують як автора п’ятивіршів танка. “Танка” в перекладі з японської “коротка
В його віршах живуть прекрасні образи батьківщини. Рідному селу, спогадам про роки дитинства, прожиті там, присвятив поет найзворушливіші вірші. Любов до своєї малої батьківщини Такубока проніс через все життя.
Щойно я вгледів крізь шибку вагона ген там на півночі рідне село, сопок моїх вершини – зараз уже й піджака застебнув.
Ці п’ять рядків – маленьке оповідання про тугу людини за батьківщиною. їдучи до рідних місць, поет пильно
Пальці мимоволі потяглися до гудзиків піджака, руки мимохіть осмикнули його. За японським звичаєм, в знак пошани перед старшими осмикують одяг. Саме цим жестом пошани та благоговіння поет висловлює потік почуттів, що нахлинули в серце. А ось ще одна танка, в якій поет описав зустріч з рідним селом:
На землю рідного села ступив – і раптом легесенькими ноги стали, а серце – таким важким.
Ось і відбулася зустріч з рідним селом. Протилежні почуття охопили поета: радість від зустрічі та смуток від спогадів. Ноги, ступивши на рідну землю, стали легенькими, як в дитинстві, самі собою понесли стежинкою, а на серці ставало все важче, бо невеселі спогади заполонили його.
Багато п’ятивіршів присвятив Ісікава Такубоку вічним питанням: Хто я? Звідки прийшов? Куди іду?
У синє небо ти злітаєш, диме! І так самотньо гаснеш – танеш, диме! До мене ти подібний, правда?
У високе безхмарне небо злітає легенький дим, щоб там розтанути і поглинутися блакиттю. Небо здавна притягує до себе людину своєю красою й безмежністю. Якщо довго-довго дивитися в нього, то здається, що в цілому світі нічого немає, окрім цієї блакиті, і ти “гаснеш – танеш” у ній, як дим.
А ще ця картина наводить на думку про швидкоплинність наших днів на землі, що тануть, немов дим, про нескінченність і вічність Космосу, про миттєвість людського життя. Та хоча, порівняно з вічністю, людське життя – лише коротка мить, є люди, які встигають залишити по собі такої глибини слід, що їх пам’ятають ще довгі роки після їх смерті. До таких людей належить і Ісікава Такубоку, гордість японської поезії. Його твори читають вже не одне покоління людей у всьому світі.
На батьківщині поета, в місцях, оспіваних в його віршах, стоять камені з вирізаними на них танка Такубоку.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)