Якось улітку ми всією сім’єю поїхали на риболовлю. Поки ми з татом розбирали снасті, мама збирала поблизу хмиз. Тато розставив вудки, а ми з мамою розвели багаття.
Світанок уже відступив, ведучи за собою туман. Поплавці мирно погойдувалися на воді, не передвіщаючи ніякого кльову. Я небагато занудився й пішов до багаття.
Мама сиділа на березі, любуючись яскравими сонячними відблисками на воді, а тато періодично перевіряв наживки на гачках і називав нас горем-рибалками. А потім мама попросила в тата вудку, насадила на гачок наживку й закинула
Увечері, коли ми їли юшку, приготовлену на багатті, тато сказав, що більше без мами на риболовлю не поїде, тому що він і раніше чув, що жінки – щасливі рибалки, а сьогодні в цьому переконався.
Дивне – поруч (твір-оповідання). Улітку я з батьками відпочивав у лісі. Ми розмістилися на базі відпочинку.
Наш будиночок перебував серед
Вони подають сигнал тривоги. Мама з татом підтвердили мою думку. А тато сказав, що люди часто через свою недбалість улаштовують лісові пожежі або розоряють пташині гнізда, тому лісові жителі бояться людину. Мені було кривдно й боляче за людей, які роблять це, але я був радий, що помітив неспокійне поводження птахів. Надалі я постараюся їх не лякати й не тривожити.
Спостерігати за природою можна, не руйнуючи її.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)