Прочитавши літературний твір, буває, надовго замислюєшся над долею головних персонажів, над їхніми вчинками, думками, вдачею. Навіть іноді доводиться нагадувати собі, що це все ж таки вигадка – це не живі люди, а художньо створені образи. Проте іноді створені письменницькою уявою герої здаються настільки реальними, життєвими, живими, що доводиться себе буквально переконувати, що Вони все ж таки створені уявою. Найяскравіший приклад такого “оживання” в літературі, – мабуть, образ Шерлока Холмса.
За опитуваннями, значна частка
Так, Остап і Соломія не стануть, мабуть, національним героями, про цих не знімуть сотні фільмів, а їхні образи не будуть переспівані в інших творах. Алє ж хіба в цьому сенс? Ці образи настільки яскраві й реалістичні, що важко повірити, що їх не було насправді. Хоча вірити в це і не обов’язково, бо вони були: так або інакше.
Ці образи – узагальнений образ тих юнаків і дівчат, котрі жили в Україні у тридцятих роках XІX століття, страждали від панської
У головних персонажах повісті органічно поєднано два елементи, які й створюють справжній художній образ: індивідуальне й типове. Так, Остап і Соломія стають нібито живими людьми – із яскравою індивідуальністю, але водночас вони є носіями ментальності, народного характеру, вони є представниками певного прошарку народу, певного типу мислення і психологів Найбільше приваблює спільна риса Остапа і Соломії – бажання і здатність боротися проти несправедливості, не миритися з нею. До того ж як сила духу цих людей, гак і народна сила духу. Адже за істория ними даними, протести проти кріпаччини (чи то у формі відкритого бунту, чия у формі втечі) були масовими.
Соломія – образ дуже цікавий тим, що до неї яких жінок в українській літературі і, ризикую припустити, в українській дійсно існувало дуже мало. Соломія – то “завдаток того типу жінок, що уміють боронити себе”, – так сказала про образ Соломії відома громадська діячка того часу Наталя Кобринська. І насправді, Соломія – не тільки кохана Остапа, а й надійний друг, вона здатна самотужки приймати рішення і втілювати їх в життя. Зрешта недарма наприкінці твору Остап говорить, що полонина його лежить на дні: загибель Соломії для нього порівняна із втратою своєї половини.
Зрешті і Остап втілює ту рішучість і силу духу, яка дозволяє людині боротися та власну гідність, боротися проти несправедливості навіть тоді, коли несправедливість іщ буває таких масштабів, що стає “нормою”.
Ще один образ повісті гідний уваги – це образ Івана Котигорошка. Іван – тип надійного товариша. Він щиро переймається долею своїх нових друзів, готовий ризикувати власним життям, аби допомогти Остапові й Соломії. Для мене вони залишаться живими людьми, з якими я познайомився через цю книгу.
Непересічними людьми, людьми неймовірної сили духу і неймовірного прагнення волі, а не просто “образами, які…”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)