Гоголь для Тургенєва – “літературний батько”. Тургенєв називає себе “одним з найменших учнів його”, “шанувальником і найменшим послідовником”. Тургенєв бачив силу Гоголя у викритті кріпосницької дійсності, застійного життя “существователей”, “набувачів”, “накопичувачів” у повній згоді із Чернишевським, що побачив заслугу Гоголя в “міцному введенні в російську художню літературу сатиричного або… критичного напрямку”.
Той принцип історизму, яким керувалися у своїх створеннях Гоголь і Тургенєв,
Головним пафосом художніх творів” Гоголя є сатира, у творах Тургенєва вона проявляється в зображенні лише деяких сторін і явищ соціальної
Джерелом комізму гоголівських героїв є, як пояснив М. Б. Храпченко, “контраст між мнимою значущістю й реальною незначністю, між видимою шляхетністю й низькістю, між гаданою височиною й реальною вульгарністю”. Пафос комічного здійснюється Тургенєвим, наприклад, в оповіданні “Муму”. Тут викривається внутрішня Порожнеча й незначність барині, що прикривається претензіями на реальний зміст і значення.
Зображується рабська залежність кріпаків від сваволі поміщиці, від її примх (всі “тріпотіли при одному імені баринь”).
Він викриває безсердечність, черствість барині, що вважає себе центром усього. Їй у всьому протистоїть кріпак Гарасим, богатир і глухонімий від народження: “він виріс німе й могутній, як дерево росте па родючій землі”.
У пору становлення Тургенєв-письменника сучасники так описували його зовнішність: “Росту він був майже величезного, широкоплечий; ока глибокі, замислені, темно-сірі; волосся були в нього тоді темн, густі, як пам’ятається, трохи кучерявенькі, з невеликий проседью; посмішка чарівна; профіль небагато грубий і різкий, але різань барски й прекрасно. Руки як треба гарні, більші чоловічі руки”.
Вимогливість до себе, уміння суворо й чесно визнавати свої недоліки й прорахунки й об’єктивно оцінювати іншого письменника виявилися з особливою яскравістю в дні смерті Гоголя. “Важко… важко, похмуро й задушливо… Мені, право, здається, що якісь темні хвилі без плескоту зімкнулися над моєю головою і йду я на дно, застигаючи й німіючи” (з листа до Е. Феоктистова, 1852). “Під першим враженням повідомленого мені звістки я написав… невелику статтю “Лист із Петербурга”,- пише Тургенєв в “Літературних спогадах”.
Отже, вибір зроблений. Тургенєв став романістом. Саме цей період 1841 -1853 років можна зробити предметом спеціальних учнівських повідомлень.
Це цікаво з ряду причин; по-перше, юності свойствен інтерес до процесу становлення людської особистості, по-друге, саме в ці роки Тургенєв пробує свої сили в різних жанрах. Короткі повідомлення дадуть досить широку картину творчості письменника. Можливі повідомлення такого типу: “Пошуки Тургенєва в області драматургії” (“Місяць – у селі”, “Нахлібник”…); “Критика й публіцистика на сторінках “Сучасника”, “Лірика, поеми або мала проза?” (до проблеми вибору шляхи).
Нагадаємо, що в останні роки п’єси Тургенєва начебто набирають новий подих і стають дуже популярні. Тому можна в огляд періоду 1841 -1853 років включити доповідь про сценічну долю п’єси “Місяць у селі”. Оповідання про письменника може бути доповнений повідомленням учня про один рік з його біографії (наприклад, 1855). Характеристика розквіту творчості Тургенєва насамперед повинна містити аналіз тематики й проблематики найважливіших добутків
(2 votes, average: 3.00 out of 5)