Майже два десятиріччя минуло з того часу, як сталося те, чого ми й досі не можемо усвідомити до кінця. Страшна трагедія відбулася у чарівному поліському краї на північ від Києва, там, де спорудили Чорнобильську атомну електростанцію, найбільшу, наймогутнішу в світі. Але вибухнув “мирний атом”, розніс смертоносну радіоактивну хмару по всій планеті Ця страшна трагедія знайшла
Широке відображення в творах української літератури, зокрема у поемі Івана Драча “Чорнобильська мадонна”.Поема Івана Драча – це багатоплановий твір,
У розділі “Роздуми під час відкритого Чорнобильського суду в закритій зоні… ” поет, орієнтуючись на глибокі моральні традиції, наголошує, що всі злочини проти людства в усі часи й у всіх народів були завжди “іменними”, за них відповідали, тоді як у наші дні:
В нас – Безіменність! Всіх вона поїсть
Та ще й закусить нами з іменами…
Чому
Що це за відкритий суд у закритій зоні? Безліч таких “чому?”. Хто за все відповість?
Головний злочинець – то система, що породила “безіменність” – “сьома, де було їх шість”. З обуренням звертається поет до представника влади від науки:
Все зекономив? Совість?! Честь?! Зумів
Забалагурити самі Верховні Вуха.
Іван Драч наголошує на тому, що ціна за трагедію дуже висока:
За безладу безмір, за кар’єри і премії,
Немов на війні, знову вихід один:
За мудрість всесвітню дурних академій
Платим безсмертям – життям молодим.
Увесь час виникає питання: чи можна було запобігти катастрофі? Це питання звучить риторично, воно примушує людство подумати про завтрашній день, заставляє кожного зазирнути в свою душу, розбудити свою совість, воно ніби є пересторогою. Поет наголошує, що це трагедія кожного, бо невідомо, чим вона може ще обернутися.
Залишається тільки сподіватися, що ця трагедія чомусь навчила тих, хто був до неї причетний, що вони усвідомили свою провину перед людством, перед осиротілими батьками й дітьми, перед ненародженими людьми, перед людством, здоров’я якого вони поставили під загрозу, перед природою і Землею.