“У горах моє серце, а сам я – внизу…” – написав колись англійський поет Роберт Берне. Почуття невимовного щастя і свободи, величі Всесвіту – ось що і. ікс бути у горах! Коли піднімешся на саму верхівку, подивишся навколо – по – и. ічиш красу навколишнього світу. Ніби й невеличка гора Артема у Святогірську, і такий краєвид із неї відкривається – дух захоплює! Річка біля підніжжя – немов срібляста змійка, люди схожі на мурашок!
Саме там розумієш, який ти малий!
“Сплять усі верховини гірські…”, – написав
Спить земля, сплять звірі й рослини, з гір дме свіжий вітер…
Захоплений давньогрецькими поетами, німецький поет І. В. Гете намагався перекласти цей вірш німецькою. Однак сьогодні цей переклад – “Нічна пісня і. пщрівника”
Зіркове небо і ніч ніби створені і ІЯ молитви.
На гірських вершинах Спить сніг. Вітерець в долинах Затих.
Тиша без краю, без меж. Змовкнув пташиний галас. Почекай – зараз Ти заснеш теж.
Иірш М. Лєрмонтова відтворює атмосферу тихої темної ночі, високих гір і ла – м тих долин… Гори, долини, дорога – усе це образ далекої мандрівки. Насамкі – інчп) з’являються тіні двох супутників, між якими йде стиха розмова про відпочинок.
Ген на верховини Темна ніч лягла; Лагідні долини Вкрила свіжа мла; Не курять дороги. Листя не тремтить… Зможеш від тривоги Скоро й ти спочить!
У вірші Лєрмонтова до образів засніжених гір, дороги, тиші та спокою додається іше тривога, яку відчуває мандрівник. Це відчуття неспокою людини контрастує із картиною тихої природи: це тиша перед бурею! У Лєрмонтова це передчуття майбутніх змін, і в іншому творі – вірші “Парус” – така зміна відбудеться, герой протистоятиме тій бурі, мірятиметься силою із природою.
Протягом століть відчуття однакового пейзажу змінювалося – від простого опису в Алкмана, через відчуття дороги, руху і спокою у Гете до контрасту спокою і бурі, що насувається…
(2 votes, average: 3.50 out of 5)