Олександр Сергійович Пушкін – великий російський поет. Він розширив джерела поезії, звернув неї до національних елементів життя, показав незліченні нові форми, здружив її з російським життям і сучасністю, збагатив ідеями. Пушкіна важко переживав свої помилки, мучився ними. Його невеликий ліричний вірш “На пагорбах Грузії лежить нічна імла” – це гімн любові.
У ньому даний опис південної ночі. Але раптово цей опис переривається, тому що велич і краса південної ночі мерхне при думці про далекій улюблену. Легкий смуток і світлий
Сум миючи повна тобою,
Тобою, однієї тобою…
Без любові немає повноти щастя, немає справжнього життя:
И серце знову горить і любить, – тому,
Що не любити воно не може.
Інший ліричний вірш А. С. Пушкіна “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье” звернено до Ганни Керн, племінниці сусідки Пушкіних по селу Михайлівському П. А. Осиповой. Уперше Пушкін зустрівся з Ганною Керн в 1819 році на балі. Вона була тоді молода, але вже в ті роки захоплювала всіх своєю красою. Пушкіна, як і багато інших світських кавалерів, з першого ж погляду закохався в цю прекрасну дівчину. Після
Під час посилання в Михайловское Пушкін знову зустрівся з Ганною Керн. Вона дотепер зберегла свою божественну красу, жіночність і знову заронила в серце Пушкіна прекрасні паростки такого піднесеного почуття, як любов. Великий поет проводив чимало часу з Ганною Керн.
Вони разом гуляли по чудесних околицях Михайлівськ і Тригорського, розмовляли на цікаві, життєво важливі Теми. А один раз А. С. Пушкін запросив Ганну Керн до себе в Михайловское, і вона відвідала його, провівши в селі кілька чудесних днів. Великий поет був так натхнений зовнішністю, душою цієї жінки, що присвятив їй один зі своїх кращих віршів. Він вклав цей вірш у книгу, що А. Керн попросила прочитати.
Назва вірша говорить саме за себе. Автор з перших рядків сповіщає нас, що цей вірш про прекраснейшем з почуттів – про любов. Любов, що виникла в Пушкіна, була так чиста, так ніжна, так прекрасна й піднесена, що кожна освічена людина, прочитавши його, просто переповняється цим дивним почуттям, закохується в той, з ким нас знайомить автор. Я так думаю, що не кожний може так любити, як любить А. С. Пушкін.
Любов супроводжувала його все життя. Вона не завжди була взаємної, але Пушкін не отчаивался й не падав духом. Пройшло час, і Ганна Керн покинула Тригорське, залишивши в душі поета незабутні мінути радості й щастя, почуття любові, перед яким схиляються всі покоління, і звичайно ж, вона розбудила творчий дарунок Пушкіна.
Адже до її творче життя поета було як би припинене, тому що в Михайлівськім було самотньо, і дні А. С. Пушкіна скрашувала лише його нянька – Ганна Родіонівна. Але от з’явилася Ганна Керн:
Як скороминуще виденье,
Як геній чистої краси.
Ганна Керн залишила глибокий слід у душі Пушкіна. Великий поет не раз писав полум’яні листи до цієї жінки, доводячи їй свою любов. Образ Ганни Керн викликав чудесні спогади про дні, проведених разом з нею на околицях села Михайлівського й Тригорського.
Пушкіна був воістину великим поетом, що заслуговує поваги.
Це доводять його вірша, які є безцінними творами мистецтва.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)