“На західному фронті без змін” – знаменитий роман Эриха Марія Ремарка, що вийшов в 1929 році. У передмові автор говорить: “Ця книга не є ні обвинуваченням, ні сповіддю. Це тільки спроба розповісти про покоління, що погубила перша світова Війна, про тих, хто став її жертвою, навіть якщо врятувався від снарядів.”
Антивоєнний роман оповідає про пережитому й побаченому на фронті молодим солдатом Паулем Боймером і його фронтовими товаришами в Першій світовій війні. Як і Эрнест Хемингуэй, Ремарк використовував поняття “загублене
Ремарк описує війну очами простого солдата.
У Ремарка війна для солдата – це насамперед “свій” окоп або бліндаж, товариші поруч і безіменні вороги по іншу сторону фронту, бомбування, бруд. Вони отупіло переживають загибель
Підсумком роману стає його назва. Коли вмирає герой роману, по радіо передають стандартне зведення: “На Західному фронті без змін”.
Антимілітаристський пафос роману в цілому був настільки очевидний і переконливий, що фашисти в 1930 р. спалили книгу Ремарка.
У романі “Повернення (1931) Ремарк говорить про долі “загубленого поколеия по закінченні війни. Головний герой роману Эрнст Брикхольц продовжує лінію Пауля Боймера, головного героя роману “На Західному фронті без змін”.
Як “приживаються” колишні фронтовики й розповідає роман “Повернення”.
И багато в чому схожий на автора герой-оповідач Эрнс Биркхольц і його фронтові друзі, що повернулися після війни додому, – це стали солдатами недоучені школярі. Але хоча вже отстрелили збройові залпи, у душах багатьох з них війна продовжує свою спустошливу роботу, і вони кидаються шукати вкриття, почувши вереск трамвая, або йдучи по відкритій місцевості. “Ми більше не бачимо природи, для нас існує тільки місцевість, придатна для атаки або оборони, старий млин на пагорбі – не млин, а опорний пункт, ліс – не ліс, а артилерійське прикриття. Усюди, усюди ця мара…”
Але не це найстрашніше. Страшно, що вони не можуть улаштуватися в житті, знайти засоби існування. Одним ще треба доучуватися в школі, а в тих, хто працював до війни, місця зайняті, а інших не знайти.
Величезне враження робить на читача демонстрація інвалідів війни, які вопрошают на своїх плакатах: “Де ж подяка батьківщини?” і “Інваліди війни голодують!” Ідуть однорукі, сліпі, одноокі, поранені в голову, каліки з ампутованими ногами, що тремтять контужені; котять у колясках інвалідів, які відтепер можуть жити тільки в кріслі, на колесах. До них нікому немає справи.
Эрнест Биркхольц і його друзі беруть участь у робочій демонстрації, проти якої виступили війська рейхсверу; вони стають свідками, як колишній командир їхньої роти вбиває свого колишнього солдата – їхнього друга.
Роман “Повернення” розкриває історію розпаду фронтового товариства. Для героїв Ремарка дружба має якийсь внесоциальный, філософський зміст. Це єдиний якір порятунку героїв, вони й після війни продовжують зберігати його.
Розпад “фронтової дружби” у романі показана як трагедія.
“Повернення”, як і “На Західному фронті без змін”, – антивоєнний добуток, обоє вони є романами-попередженнями.
Менше ніж через два роки після виходу “Повернення” у світло в Німеччині відбулася подія, що стала не тільки національної, але й світовою катастрофою: до влади прийшов Гітлер. Обоє антивоєнних роману Ремарка були занесені в чорні списки книг, заборонених у нацистській Німеччині, і кинуті 10 травня 1933 року разом з багатьма іншими неугодними гітлерівцям видатними добутками німецької й світової літератури у величезне багаття, запалений у серце Берліна.
Наступний роман, присвячений післявоєнній долі “загубленого покоління”, вийшов в 1938 році. Це роман “Три товариші”. Місце дії – Берлін. Час дії – 1928 рік.
Три фронтових друзі намагаються спільно впоратися з тяготами життя часів економічної кризи.
Хоча з того моменту, як пролунали останні постріли, пройшло десять років, життя ще просочене пам’яттю про війну, наслідку якої позначалися на кожному кроці. Не зрячи адже вони, ці спогади, і самого автора привели до створення цього знаменитого антивоєнного роману.
Пам’ять про фронтове життя міцно входить у нинішнє існування трьох головних героїв роману, Роберта Локампа, Отто Кестера й Готфрида Ленца, як би триває в ньому. Це відчувається на кожному кроці – не тільки у великому, але й у малому, у незліченних деталях їхнього побуту, їхнього поводження, їхніх розмов. Паруючі асфальтові казани нагадують їм похідні польові кухні, фари автомобіля – прожектор, вцепляющийся в літак під час його нічного польоту, а кімнати одного з пацієнтів туберкульозного санаторію – фронтовий бліндаж.
Навпроти, і цей роман Ремарка про мирне життя є таким же антивоєнним добутком, як і два попередніх. “Занадто багато крові було пролито на цій землі!” – говорить Локамп.
Але думки про війну ставляться не тільки до минулого: вони породжують і страх перед майбутнім, і Роберт, дивлячись на дитину із притулку, гірко іронізує: “Хотів би я знати, що це буде за війна, на яку він поспіє”. Ці слова Ремарк вклав у вуста героя-оповідача за рік до початку другої світової війни.
“Три товариші” – роман із широким соціальним тлом, воно густо “населено” епізодичними й напівепізодичними персонажами, що представляють різні кола й шари німецького народу.
Закінчується роман дуже смутно. Пат умирає, Роберт залишається один, єдина його підтримка – це безкорислива, знайдена в окопах дружба з Отто Кестером. Майбутнє героїв представляється зовсім безперспективним.
Основні романи Ремарка внутрішньо зв’язані між собою. Це як би триваюча хроніка єдиної людської долі в трагічну епоху, хроніка багато в чому автобіографічна. Як і його герої, Ремарк пройшов через м’ясорубку 1-ой світової війни, і цей досвід на все життя визначив їхню ненависть, що ріднить, до мілітаризму, до жорстокого, безглуздого насильства, презирство до державного устрою, що породжує й благословляє смертовбивчі бойні
(2 votes, average: 3.50 out of 5)