ГЕРОЙ НАШОГО ЧАСУ (Роман, 1839-1840; опубл. окремим изд. без предисл. – 1840; 2-е изд.
Із предисл. – 1841) Мері, князівна – героїня однойменної повісті. Ім’я Мері утворене, як сказано в романі, на англійський манер. Характер князівни М. у романі змальований докладно й виписаний ретельно. М. у романі – страдательное особа: саме над нею Печорин ставить свій жорстокий експеримент викриття Груш-Ницкого.
Не заради М. здійснюється цей досвід, але М. утягнена в нього грою Печорина, оскільки мала нещастя звернути зацікавлений погляд на лжеромантика
Позбуваючись від закоханості в Грушницкого, М. закохується в Печорина, але обоє почуття виявляються ілюзорними.
Закоханість Грушницкого – не більш ніж залицяння, хоча він искренно переконаний у тім, що любить М. До того ж Грушницкий – не наречений. Закоханість Печорина – мнима із самого початку Почуття М., залишившись без взаємності, переростає у свою протилежність – ненависть, ображену любов. Її “подвійне” любовна
Печорин руйнує задуми й рятує М. від наклепу драгунського капітана і його зграї. Точно так само дрібний епізод на танцях (запрошення з боку п’яного пана у фраку) видає всю нестійкість, здавалося б, міцного соціально-суспільного положення князівни М. у світлі й взагалі у світі. Лихо М. у тім, що вона, почуваючи різницю між безпосереднім щиросердечним поривом і світським етикетом, не відрізняє маску від імені.
Спостерігаючи за князівною М. , Печорин угадує в ній це протиборство двох почав – природності й світськості, але переконаний, що “світськість” у ній уже перемогла. Зухвалий лорнет Печорина сердить князівну, але сама М. теж дивиться через скельце на товсту даму; у юнкері Грушницком М. бачить розжалуваного офіцера, що страждає й нещасного, і переймається до нього співчуттям; порожня банальність його мовлень здається їй цікавої й вартої уваги.
Герой вирішує показати М. , як помиляється вона, приймаючи залицяння за любов, як неглибоко судить про людей, застосовуючи до них оманні й світські мірки, що знеособлюють. Однак М. не вміщається в ті рамки, у які уклав її Печорин. Вона виявляє й чуйність, і шляхетність.
Вона здатна на велике й глибоке почуття; зрештою розуміє, що помилилася в Грушницком, і не може припустити інтриги й підступництва з боку Печорина. Вона знову обманюється, але зненацька для себе обманулся й Печорин: він прийняв М. за звичайну світську дівчину, а йому відкрилася й відповіла любов’ю глибока натура У міру того як герой зачаровує М. і ставить на ній свій жорстокий досвід, іронія зникає з його оповідання.
Досвід Печорина вінчається “формальним” успіхом: М. у нього закохана, Грушницкий розвінчаний, честь М. захищена від наклепу, пущеної Грушницким і зграєю драгунського капітана. Однак результат “смішного” розваги (“я над вами сміявся”) драматичний і зовсім не весел. Перше глибоке почуття М. розтоптано; жарт обернувся низькістю; М., осягнувши відносність світських законів, у той же час повинна заново вчитися любити людство. Тут уже недалеко до мізантропії, до скептичного відношення до любові, до всього прекрасного й піднесеному.
Автор залишає М. на розпуття, і читач не знає, зломлена вона або знайде сили перебороти “урок” Печорина.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)