Серед славних прогресивних діячів минулого, якими пишається наш народ, одне з почесних місць належить видатному мислителю-гуманісту, письменнику-демократу Григорію Сковороді. Іван Франко справедливо зазначив: Григорій Сковорода – поява вельми замітна в історії розвитку українського народу, мабуть чи не найзамітніша з усіх духовних діячів ХУІІІ століття”.
У своїй творчості Сковорода постійно проголошував ідеї демократизму і гуманітаризму, любов до рідного народу і ненависть до його гнобителів, провіщав світле майбутне своїй батьківщині.
Літературна спадщина Григорія Сковороди досить різноманітна і багатогранна. Це філософські й педагогічні трактати, проповіді, притчі, байки, оригінальна і перекладна поезія. Дуже важливо те, що майже в кожному з цих творів щасливо поєднується Сковорода-філософ і Сковорода-художник слова водночас: взагалі неможливо відрізнити в Сковороді письменника від філософа і навіть людини, бо все це в нього було з”єднано воєдино.
Дуже важливою віхою в житті Григорія Сковороди був Переяславський період, коли письменник повернувся
В поезії “Весна люба, ах, прийшла! Зима люта, ах, пройшла!” він виявляє свій філософський погляд на ідею необхідності пізнання природи, єднання людини з природою, жити в злагоді з нею, бо, лише зріднившись з природою, людина зможе виявити свої духовні якості.
Одною з провідних ідей у філософській системі Сковороди була ідея вільної особистості, її він проголошує в поезії “ДЕ ЛІБЕРТАТЕ”, будучи сам вільною людиною, він цінував свободу понад усе; порівнюючи її з золотом, він називає останнє болотом. У цьому ж вірші славить “отця вольності” Богдана Хмельницького, що боровся за свободу і незалежність України проти польської шляхти.
Григорій Сковорода заперечував деспотію будь-яку, зневажав царів будь-яких. Кажуть що йому належить такий вислів:” Я не високо шаную і не поважаю не тільки таких царів, яким був Ірод, але навіть і хороших царів”, бути вільним для нього означало позбавитися не лише від соціальних оков, але й духовних.
Вільна людина є вільною в усьому: вона не залежить від багатства, від іншої конкретної людини, вона розкріпачена взагалі.
Однією з головних філософських проблем, що їх ми знайдемо в творчості Сковороди є проблема -“сродної праці”: вона звучить найчастіше в байках, написаних прозою (часом ритмізованою), але це дуже важливо, що й нею великий мислитель зацікавився (бака “Бджола й Шершень”), а також “Басня о Котах”, що вміщена в твір “Алфавіт чи букварь мира”). А в притчі “Вдячній Броді” Сковорода ставить не менш важливу проблему природовідповідного виховання, суть її полягає в тому, що людина від природи добра, в ній закладені природні здібності й нахили, але їх треба оберігати і розвивати. Як неможна вчити яблуні, як родити яблука, так не можна кординально змінювати те, що закладено в людині природою.
Важлива філософська проблема плинності часу також знайшла відображення в “Саді божественних пісень” Г. Сковороди. В “Пісні ХХІІІ” якраз іде мова про те, що людина злочинно не береже час, а краще чесно прожити одну годину, ніж прогуляти весь день, бо людина ніколи не зможе повернути те, що пройшло повз неї.
Філософські мотиви поезії Г. Сковороди стали джерелом творчості багатьох українських поетів. Про вплив філософа знайдемо свідчення у творчості П. Тичини, М. Рильського, А. Малишка, І. Драча, П. Тичина присвятив Г. Сковороді одноіменну поему, а М. Рильському належить поема “Слово про рідну матір”, у якій він звертається до образу мислителя, а також поезія “Китаїв”, у якій про нього є такі рядки:
Хай прикладаються прочами
До переляканих ікон,
Хай прорікає Первозванний
Царів, панів, корони й трон,_
Та з палицею пілігрима
У нові села й городи
Прямує тінь неутомима
Грирогія Сковороди!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)