“Фауст” – драматичний твір, але це не п’єса для театру, хоча окремі епізоди можуть бути поставлені на сцені. Це одночасно і трагедія, і колосальна філософська поема, яка відобразила пошуки цілої епохи німецької думки. Самому авторові важко було дати визначення основної ідеї “Фауста”, він не бачив можливості виразити весь його глибинний і багатозначний смисл однією думкою.
Трагедія відкривається двома прологами. Перший із них “Пролог у театрі” – бесіда поета, актора і директора. Три співбесідника – це ніби три
Він повинен своїм творінням розкрити “силу людства, що живе в поеті”. Актор закликає сміливіше черпати із самого життя, щоб прилучити серця людей. Директор представляє ділову практичну сторону. Він бачить речі без прикрас.
Від розмов він кличе до справи, до реального здійснення на сцені високих поетичних задумів.
Другий пролог – “Пролог на небі”. У ньому беруть участь Господь, архангели Рафаїл, Михаїл, Гавриїл, згодом Мефістофель. Цей пролог відкривається гімном могутній природі, вічному руху і вічній гармонії, гімном Сонцю і Землі.
Земля із
ВСІ ТРОЄ
Цих незбагненних див видіння Сповняє силою серця: І, як у перший день творіння, Прекрасні всі діла творця.
МЕФІСТОФЕЛЬ
Ні, Господи! На ній одне лихе твориться: Так люди мучаться, що жаль на них дивиться, – Вже проти них і запал мій ослаб.
Дія починається. Переносимося на землю. Ніч. Кімната з високим готичним склепінням.
Фауст сидить неспокійно в кріслі біля столу. Тисячі днів і ночей провів він у цій темній норі за читанням і дослідами. Осягнув філософію, медицину, досяг вчених ступенів, богослов. І що ж. З відчаєм він усвідомлює, що ні па крок не наблизився до істини.
Фауст
У філософію я вник, До краю всіх наук дійшов – Уже я й лікар, і правник, І, на нещастя, богослов… Ну і до чого ж я довчивсь? Як дурнем був, так і лишивсь.
Хоч маю докторське звання…
До живих почуттів, справ і радощів прагне Фауст. Життя кличе Фауста, але він далекий від життя. Воно пройшло мимо, прожите не так.
До кімнати заходить помічник Фауста Вагнер, він не здатний Зрозуміти Фауста, розділити його поривання.
А я ладен, Вагнер, і цілу ніч не спати, Аби вести із вами вчену річ. Дозвольте й завтра, в Великоднє свято, Спитати вас про те, про се. Ягщирий до наук – і знаю вже багато,
Але хотів би знати все. Усвідомлення обмеженості своїх сил, неможливість дізнатися про “почин думок і світу внутрішній зв’зок”, спілкування із самовдоволеним Вагнером підштовхують Фауста до думки про самогубство, але великодній спів зупиняє героя перед фатальним кроком. Після святкування відбувається зустріч Фауста з Мефістофелем, який пропонує вченому наново пройти свій життєвий шлях.
Фауст погоджується з цією пропозицією за однієї умови: Мефістофель забере собі душу Фауста лише тоді, коли він буде задоволений якоюсь миттю нового життя.
ФАУСТ
Дай руку, переб’єм! Як буду змушений гукнути: “Спинися, мить! Прекрасна ти! – Тоді закуй мене у пута, Тоді я рад на згубу йти. Тоді хай дзвін на вмерле дзвонить, Тоді хай послух твій мине.
Годинник стане, стрілку зронить, І бе”звік поглине мене.
МЕФІСТОФЕЛЬ
Зміркуй як слід! Ми все затямим, друже!
ФАУСТ
На це ти маєш всі права. Що я кажу – то не пусті слова. Як буде так – я раб тобі, злий душе, Тобі чи ще кому – байдуже.
МЕФІСТОФЕЛЬ
Сьогодні ж, пане докторе, в обід. Я до своєї служби приступаю. Але – життям і смертю заклинаю, – Розписку дай, щоб все було як слід. Мефістофель приводить Фауста да Авербахового склепу в Лейпцигу, де розважається веселе товариство. Та безжурне існування студентів і п’яниць не приваблює героя.
Тоді диявол веде Фауста до кухні відьом і спокушає його жіночим образом. Помолоділий Фауст закохується в Маргариту. За допомогою Мефістофеля він відвідує кімнату Маргарити. Любов входить у життя Фауста. Він зустрів дівчину, вона заполонила його незайманою, свіжістю.
Його обіймає глибоке почуття, він входить у її простий і чистий світ. Світ Маргарити – це та патріархальна тиша і свіжість простих почуттів, яку оспівав Гете в поемі “Герман і Доротея”. Фауст – втілення неспокою.
Він із тих, хто порушує світ сонної тиші з його заведеним століттями порядком. Маргарита вірить Фаусту, безмежно кохає його.
Маргарита
О голубе! Я так тебе люблю, Що воленьку у всім твою вволю; Для тебе я такого вже зробила, Що більш зробить, здається, вже несила… (Маргариту ув’язнено за вбивство народженої від Фауста дитини). (В’язниця).
ФАУСТ
Цить, цить! Я випущу тебе на волю.
Маргарита
(Кидаючись йому до ніг) Коли людина ти, зглянься на мою недолю!
ФАУСТ
Та не кричи, сторожі не збуди! (Схоплює кайдани, щоб відімкнути). Це Мефістофель переніс Фауста до Маргарити у в’язницю. Багато таких дівчат-жертв, одиноких, доведених до злочину лицемірною мораллю суспільства, потрапляли до в’язниць. Сцена у в’язниці є одна з найкращих поетичних сторінок у світовій літературі. Фауст, стоячи перед залізними дверима, прислухається до пісні Маргарити.
Пісня затихає. Фауст відкриває двері, дивиться.
МЕФІСТОФЕЛЬ
Вона розкована! Голос (з неба) Врятована! Маргарита сприймає Фауста за ката.
Мова її незв’язна. Страшне стоїть перед очима. Тяжкий ланцюгів страх, душевний біль, муки совісті.
Вона не може йти з Фаустом, відштовхує його: Ги, Генріх, страшний мені! Мефістофель підганяє Фауста: Навіки загинула, – Хижо кидає чорт, вказуючи на Маргариту. Врятована! – Чути голос з неба. Вищим судом совісті Гете виправдовує героїню. Вона кохала і нікому не хотіла зла.
Міра страждань вища за її провину. З-за стін в’язниці доноситься до Фауста останній оклик Маргарити: Генріх, Генріх!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)