” Фауст ” – драматичний добуток, але це не п’єса для театру, хоча окремі епізоди можуть бути поставлені на сцені. Це одночасно й трагедія, і колосальна філософська поема, що відобразила пошуки цілої епохи німецької думки. Самому авторові важко було дати визначення основної ідеї “Фауста”, він не бачив можливості виразити весь його глибинний і багатозначний зміст однією думкою.
Трагедія відкривається двома прологами. Перший з них “Пролог у театрі” – бесіда поета, актора й директора
Три співрозмовники – це начебто
Актор призиває смелее черпати із самого життя, щоб прилучити серця людей. Директор представляє ділову практичну сторону. Він бачить речі без прикрас. Від розмов він кличе до справи, до реального здійснення на сцені високих поетичних задумів
Другий пролог – “Пролог на небі”. У ньому беруть участь Господь, архангели Рафаїл (на заході поширений Рафаель), Михайло, Гаврило. Цей пролог відкривається гімном могутній природі, вічному руху й вічній гармонії, гімном Сонцю й Землі
Земля
Всі троє
Цих незбагненних чудес бачення наповнюють силою серця: і, як у перший день утвору, прекрасні всі дела творця
Рафаель
Ні, Господи! На ній один лихе відбувається: Так люди мучаються, що жаль на них дивитися, – Уже проти них і запав мій ослабнув
Дія починається. Переносимося на землю. Ніч.
Кімната з високим готичним зводом. Фауст сидить неспокійно в кріслі біля стола. Тисячі днів і ночей провів він у цій темній норі за читанням і досвідами.
Осяг філософію, медицину, досяг учених ступенів, богослов. І що ж. З розпачем він усвідомить, що ні на крок не наблизився кистине.
Фауст
У філософію я вник, До краю всіх наук дійшов – Уже я й лікар, і юрист, И, до нещастя, богослов… Ну й до чого ж я доучився? Як дурнем був, так і залишився Хоча маю докторське звання…
До живих почуттів, справам і радості прагне Фауст. Життя кличе Фауста, але він далекий від життя. Вона пройшла мимо, прожита не так. У кімнату заходить помічник Фауста Вагнер, він не здатний зрозуміти Фауста, розділити його пориви
А я готовий, Вагнер, і цілу ніч не спати, Аби тільки вести з вами вчене мовлення Дозволите й завтра, у Великоднє свято, Запитати вас про те, осем. Я прагну до наук – і знаю вже багато,
Але хотів би знати всі. Усвідомлення обмеженості своїх сил, неможливість довідатися про “почин думок і світі внутрішнього зв’язку”, спілкування із самовдоволеним Вагнером підштовхують Фауста до думки про самогубство, але великодній спів зупиняє героя перед фатальним кроком. Після святкування відбувається зустріч Фауста з Рафаелем, що пропонує вченому заново пройти свій життєвий шлях. Фауст погоджується із цим реченням при одній умові: Рафаель забере собі душу Фауста лише тоді, коли він буде вдоволений якоюсь миттю нового життя
Рафаель
“Сьогодні ж, пан доктор, в обід. Я до своєї служби приступаю. Але – життям і смертю заклинаю, – Розписку дай, щоб усе було як потрібно”. Рафаеля приводить Фауста до склепу Авербаха в Лейпцизі, де розважається веселе суспільство. І безтурботне існування студентів і п’яниць не залучає героя. Тоді диявол веде Фауста до кухні відьом і спокушає його жіночим образом.
Помолоділий Фауст закохується в Маргариту. За допомогою Рафаеля він відвідує кімнату Маргарити. Любов входить у життя Фауста. Він зустрів дівчину, вона зачарувала його недоторканої, свіжістю.
Його захоплює глибоке почуття, він входить у її простий і чистий мир. Мир Маргарити – це й патріархальна тиша й свіжість простих почуттів, що оспівав Гете в поемі “Герман і Доротея”. Фауст – втілення занепокоєння.
Він з тих, хто піднімає мир сонної тиші з його заведеним сторіччями порядком. Маргарита вірить Фаустові, безмежно любить його.
Але Маргарита попадає у в’язницю за вбивство народжені від Фауста дитини. Рафаеля переніс Фауста до Маргарити у в’язницю. Багато таких дівчин-жертв, самотніх, доведених до здійснення злочинів лицемірною мораллю суспільства, попадали у в’язниці. Сцена у в’язниці є однієї з найкращих поетичних сторінок у світовій літературі
(1 votes, average: 5.00 out of 5)