Фантастичні елементи при зображенні життя Гуллівера у країні ліліпутів (“Мандри до різних країн світу Лемюеля Гуллівера”)
У якійсь книжці я прочитав, що всі винаходи людини, крім колеса, мають свого двійника у природі. Якщо це так, то будь-яка вигадка Джонатана Свіфта вже існувала до нього і могла відрізнятися тільки якимись зовнішніми рисами. Сказавши це, можемо тепер рушити до фантастичного світу декана дублінського собора. Не будемо зазначати, що на землі знайшли племена дуже невеликих на зріст людей.
Всі вони більші за ліліпутів,
Тому Ліліпут сприймається як щось реальне. Додані автором кумедні деталі життя і устрою цієї країни руйнують наше уявлення про реальність такої країни: тут і задовге комічне ім’я імператора, і справді дивовижні змагання за нагороди та міністерські портфелі, і ще багато
Титул імператора Ліліпутії не гірший від титулу справжнього короля. Війна між Тупоконечниками і Гостроконечниками нагадує протистояння католиків і протестантів. Прибічники високих каблуків так само відрізняються від “низькокаблучників”, як торі від вігів. До трону справді приближені люди, які вміють розважити монарха, а не талановиті працівники – їх лише терплять, як неминуче зло… Війна між Блефуску і Ліліпутією не гірша від війн Британії з Іспанією чи Францією…
Спроба використати Людину-гору у цій війні так нагадує пошуки новітньої зброї або навіть супервояків. Виходить, що фантастичне у книзі Свіфта не що інше, як картини сучасного авторові життя, в яких просто змінений масштаб всього зображуваного або окремої його частини. Звідси випливає, що письменникові фантастикою здавалося не те, що він писав, а та країна, у якій він жив, та й сам він – англієць, який любив Ірландію як батьківщину, канонік, який бачив, що є насправді “свята церква”, письменник, який підкинув свій твір видавцеві, як підкидає своє немовля чужим добрим людям героїня повісті Т. Шевченка.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)