Есе (фр. essai – спроба, нарис, начерк) – невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми. Характерні ознаки Е. – логічність викладу, що наближає його певною мірою до наукової літератури, дбайливе ставлення до художньої форми. Як правило, Е. виражає нове, суб’єктивне слово про щось і носить філософський, історико-біографічний, публіцистичний, літературно-критичний, науково-популярний чи
Пограничними жанрами для Е. є поезія в прозі та науковий нарис або філософський трактат. Перші ознаки Е. знаходимо вже в античних декламаціях Лукіана. Як самостійний жанр у літературі Е. з’явімося наприкінці XVI ст. Його появу пов’язують з ім’ям французького письменника і філософа М. Монтеня і його “Дослідами” (“Essai”, 1580), у яких
Жанр Е. стає провідним з XVII ст. в англійській, XVIII ст. – у французькій, XIX ст. – в американській літературах. До жанру Е. вдавалися також Дж. Аддісон, Вольтер, Д. Дідро, Г.-Е. Лессінг, Дж. Локк, О. Голдсміт, Г.-Д.
Торо та ін. У XX ст. найвидатніші поети, прозаїки, філософи звертаються до жанру Е. для популяризації досягнень природничих, гуманітарних наук та зближення різних, часто суперечливих читацьких кіл. Серед відомих есеїстів – Р. Роллан, Б. Шоу, Дж. Голсуорсі, Г.-К. Честертон, Г. Уеллс, А. Франс, Г. і Т. Манни, Й. Бехер, Ж.-П.
Сартр, А. Моруа, Р. Вайян, І. Еренбург, В. Винниченко, К. Паустовський, В. Шкловський, Є. Маланюк, Ю. Липа, У. Самчук, Ю. Шерех та ін. Популярними в українській літературі є змішані форми: роман-есе, повість-есе (“Романи Куліша” В. Петрова, “Задля празника”, “У сутінках” Р. Горака та ін.).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)