Одним із найцінніших першоджерел вивчення життя та Творчості митця, його взаємин із сучасниками, “лабораторії” майбутніх творів глисти письменника. З початку XIX ст. вони виконували роль не тільки комунікативну, а й літературну, як жанр епістолярної прози з багатим минулим (від Сенеки і Платона, французьких письменників XVII – XVIII ст. ідо майстрів жанруХІХ – XX ст.). Тож які з них відбере педагог і яким чином приверне увагу учнів?
Цей аспект у методиці викладання літератури ще недостатньо висвітлений. Спробуємо розкрити можливості
Перші листи одинадцятирічний Гоголь надсилав батькам з Полтави, де готувався до вступу в гімназію; останні датуються 1852 роком і є свідками останніх днів життя письменника. Всього до нас дійшло близько 1350 листів. Водночас важливо звернути увагу на таку деталь: у листах розкривається Гоголь не тільки як особистість, а і як митець. Особливий інтерес становлять листи, написанні до 1843 р.
На цю особливість вказує літературознавець Г. Фрідлендер: “Якщо до 1843 року листи Гоголя були широким і яскравим літописом його життя
Ранні ж листи різноманітні за настроєм і жанром – це ліричні сповіді, веселі нотатки з анекдотами, листи-описи, новели і урочисті листи-проповіді.
З 1821-го до 1828 р. Гоголь навчався у Ніжинській гімназії вищих наук. Листи цього періоду розкривають різнобічні інтереси майбутнього письменника:
Великий виховний потенціал для учнів криється і у листі письменника до його родича – дядька П. Косяровського (1827): “Еще с самых времен прошлых, с самых лет почти непонимания, я пламенел неугасимою ревностью сделать жизнь свою нужною для блага государства, я кипел принести хотя малейшую пользу… Я перебирал в уме все состоя-ния, все должности в государстве и остановился на одном. На юстиции. Я видел, что здесь работы будет более всего, что здесь только буду истинно полезен для человечества. Неправосудне, величайшее в свете несчастие, более всего разрывало моє сєрдце.
Я поклялся ни одной минуть корот-кой жизни своей не утерять, не сделав блага” [2; 48].
Прагнення діяти, творити добро, зробити світ досконалим переповнюють юного Миколу Гоголя.
У Петербурзі він розпочинає свою службу, однак триває це лише півтора року. Після багатьох розчарувань і потрясінь він переконався, що дрібний чиновник не може вплинути на машину державного правосуддя, в якій немає місця для ідеалів добра і справедливості. Однакудепартаменті, канцеляріях, серед чиновників він почерпнув багатий матеріал для своїх майбутніх творів, про що свідчать його листи до друзів.
Завдяки романтизму в першій третині XIX ст. серед російських письменників і читацької публіки значно підвищився інтерес до України. 30 квітня 1829 р. Гоголь у листі до матері просить надсилати йому українські фольклорні, історичні та етнографічні матеріали, необхідні для роботи над “Вечорами на хуторі біля Ди-каньки”. Його цікавить абсолютно все: “описання пол-ного наряда сельского дьячка, от верхнего платья до самых сапогов, с поименованием, как все зто називалось…”, “название точное и верное платья, носимого до времен гетьманских”, “обстоятельное описание свадьбы”, “… все возможные поверья и обычаи.
Еще несколько слов о колядках, о Йване Купале, о русалках. Если єсть, крометого, какие-либодухи илидомо-вые, тоонихподробнее.
Відомо, що ще в 1826 р. у Ніжині Гоголь почав збирати такі матеріали (записував він їх у “Книгу усілякої всячини, або Підручну енциклопедію”). “Вечори на хуторі біля Диканьки” були схвально відзначені О. Пушкіним, іншими критиками і користувалися успіхом у читачів. На митця дуже вплинуло знайомство з видатним російським поетом та плідна співпраця в його журналі “Современник”. Листування, зустрічі, наставництво поета мали велике значення для писвменника.
У 30-х роках побачили світ два збірники Гоголя – “Миргород” і “Арабески”, останній став основою майбутнього циклу “Петербурзькі повісті”. Після української романтичної старовини ці видання занурили читача у петербурзькі закутки і горища. Невдовзі В. Бєлінський назве Гоголя “главою літератури” і акцентуватиме на його надзвичайному таланті.
Гоголь постійно цікавився історією, навіть мріяв про професорську діяльність, проте найістотнішою стихією для нього була творчість. “Мне больше ничего не остается, как видумать сюжет самый невинний, которым даже квартальный не мог би обидеться. Но что комедия без правди и злости! – пише він у листі того часу. – Итак, за комедию не могу приняться. Примусь за историю…”, Його задуми і прагнення знайшли відображення у повісті ” Тарас Бульба “, історичних та педагогічних статтях (які ввійшли до “Арабесок”.) та листахдо Погодіна, Максимовича, Срєзневського.
В листуванні Гоголя розкривається розвиток його багатогранного таланту: відмова від фантастики, шлях від трагедії “маленької людини” до національного та історичних узагальнень, від індивідуального до загальнона – І родного, від епічного до філософського (“Ревізор”). У 1841 р. ним було завершено перший том поеми ” Мертві душі “, про яку йдеться в “Чотирьох листахдо різних осіб” у “Вибраних місцях із листування з друзями”.
Захоплений обширом задуму нового твору, Гоголь у листі до В. Жуковського напише: “…какой огромный, какой оригинальный сюжет! Какая разнообразная куча! Вся Русь явится в нем!
Написанню цього твору письменник присвятив сімнадцять років жит – 1 тя. Про перший том цієї поеми В. Бєлінський відгукується із захопленням: “…”Мертві душі” стоять понад усе, що було і є в російській літературі, адже в них глибина живої суспільної ідеї нерозривно поєдналась із нескінченною художністю образів, і цей роман, який автор чомусь назвав поемою, отвором стільки ж національним, скільки і високохудожнім. В основі поеми лежить антитеза “жива” і “нежива” душа, глибокий загальнолюдський і філософський підтекст омертвіння людської душі (недарма письменник виявляв інтерес до “Божественної комедії” Данте). Один із чиновників Московського цензурного комітету куди автор подав свій рукопис, був обурений його назвою – “Мертві душі”.
Сприйнявши його буквально, цензор сказав, що “автор вооружается против бессмертья”. Ці слова. стали пророчими, а ім’я автора – безсмертним.
Узагальнюючи, можна сказати, що епістолярна спадщина у шкільному курсі літератури може використовуватися по-різному:
1) епізодично (для посилення окремого факту біографії або творчості митця);
2) системно (за основу береться хронологія дат життя та листів митця у повному зібранні його творів). Прин – і ципами добору уривків з листів мають стати відчуття міри, доцільність, доступність відповідно до віку учнів, оригінальність стилю, мистецьких або світоглядних коментарів митця.
Біографічний коментар у вигляді витягів з листів письменника не тільки відтворює атмосферу того часу, надає необхідну інформацію про примхи долі та творчість митця, а й передусім оживляє образ письменника, наближає його до читача, руйнує часовий бар’єр у сприйнятті митців попередніх епох.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)