Емігрантські пісні

Емігрантські пісні довгий час вважали заробітчанськими. Попри схожість деяких мотивів, вони відрізняються художньо-образним ідейним комплексом текстів, пов´язаним зі специфікою такого суспільного явища як масове переселення українців на захід, що дає підставу виділяти їх в окрему тематичну групу суспільно-побутової лірики.

У фольклорі найбільше відображена перша хвиля еміграції кін. 19 – поч. 20 ст., яка була зумовлена економічними причинами.

Наступні масові виїзди українців за кордон, породжені політичними причинами, майже

не залишили фольклорних текстів (політичні біженці були переважно з середовища інтелігенції, а не селянства, де найбільше побутує фольклор; тому наступні хвилі еміграції ознаменувалися розвитком літератури як індивідуальної авторської Творчості, а не колективної народної творчості).

Особливо широких масштабів набула еміграція на західних українських землях кін. 19 – поч. 20 ст. Втрата землі і зубожіння були основною причиною масового виїзду селян з Галичини, Буковини і Закарпаття.

Однак “Новий світ” манив і заможних господарів, що їхали туди у пошуках “великого щастя” (Америка видавалася здійсненням

одвічної мрії українця мати багато землі чи, наприклад, можливості розбагатіти на золоторозробках).

Ілюзії “американського міфу” швидко розвіювались. Безмежні незаселені землі Північної Америки виявились майже непридатними для сільського господарства: кам´янисті грунти, непрохідні ліси, що їх доводилось роками корчувати до того, як можна було там щось вирощувати, – стали перешкодою до сповнення мрій емігрантів. Доводилось іти працювати на шахти, копальні.

До Америки їхали переважно малограмотні селяни, тому в американській промисловості вони працювали чорноробами. Українці стикались і з дискримінацією (середній денний заробок українця був значно меншим, ніж американського робітника, що виконував ту саму роботу). Не маючи постійного місця проживання, соціальних гарантій, медичного обслуговування, вони змушені були жити у холодних бараках, землянках, часто хворіли, масово помирали. Усі ці явища знайшли відображення у фольклорі:

Америка, Америка, яка ти невдобна:

Робить в тобі руський нарід, як тая худоба…

Або:

…Монітобо, Монітобо, клята Монітобо,

Через тебе нарід гине, як тая худоба… …

А в неділю пораненько дзвони задзвонили,

А ми, бідні, в чужім краю сльозами ся вмили.

Задзвонили на станції дзвони та тоненько, –

Плачуть люди в Америці дуже жалібненько.

Цими мотивами емігрантські пісні справді подібні до заробітчанських (бо і до Америки їхали на заробітки). Але є ряд тем, якими вони вирізняються. Перш за все – це комплекс емігранта.

Заробітчани на Схід і Південь України, хоч і були далеко від дому, все ж не почували себе там зовсім чужими, їхня самотність не була такою нестерпною. Емігранти в чужому світі, не знаючи звичаїв, стилю життя, а особливо мови, почувалися не тільки чужими, а й “німими”:

…Ходжу по Канаді та й милі рахую,

Гей, гей, та й милі рахую.

Где м´я ніч захопить, там і ночую (Рефрен).

Писав би я листи, та й вже папір маю (Рефрен).

Пішов би-м на пошту – дороги не знаю (Рефрен).

Хоть знаю дорогу, то не знаю мови (Рефрен).

Бідний же я, бідний в канадійській недоли.

Самотність справді була великим тягарем, особливо нестерпно було тим, хто покинув в Україні сім´ю:

Лишив тата, лишив маму й молоду дівчину, А сам пішов в Америку – мало не загинув. Лишив жінку, лишив діти, лишив рідну мати, А сам пішов в Америку свій вік марнувати…

Одна з проблем еміграції – сотні зруйнованих сімей:

Канадо, Канадо, яка ж ти зрадлива!

Не одногось мужа с женов розлучила.

Розлучила мужа та й дрібненькі діти.

Гірко ж мені в Канаді довго тут сидіти.

Найгіршим було те, що, потрапивши до Америки, емігранти усвідомлювали проблематичність повернення додому. Тому на відміну від заробітчанських пісень (заробітчани за певний час повертались додому, потім знову йшли на заробітки і знову повертались), тут туга за домом і мотив самотності переплітається з мотивом безнадії на повернення. Поширеним образом цього мотиву є море чи океан, що відділяє емігранта від рідної домівки і рідної землі.

Тяжка виснажлива багатоденна подорож до Америки морем, “на шипі” (від англ. ship – корабель),де люди жили в антисанітарних умовах. вми-рали, не витримуючи морської хвороби у час штормів і т. п., була першою перешкодою для повернення. Остаточне розорення, особливо під час страйків на шахтах, запроваджуваних американськими робітниками, зовсім закривало шлях додому. Тоді особливо гостро відчувалося бажання повернутись, почути ще раз рідну мову, прагнення бути хоча б похованим на рідній землі:

Я в чужині загибаю, Звідти легше вітер віє,

Марно життя йде, Де родинний край.

За родиною глядаю. Там інакше вечоріє,

Аде ж вона, де? Там то серцю рай.

Ох ти, Боже милостивий, То ж м´я серце туди тягне.

Верни м´я домів, Тут і сну нема.

Хоч почую ще раз милий Поки серце там не лягне.

Звук родинних слів. Не усхне сльоза.

Ще одна поширена тема – листування з рідними. Ліричний герой емігрантських пісень пише лист додому, виливаючи свою тугу і жаль, а потім довго чекає вісточки від рідних:

Сяду коло стола, та й стану думати Піду я над море, над тихую воду.

Буду до родини дрібний лист писати. Буду я чекати лист од свого роду.

Писав же я той лист півтори Не одна рибочка через море плила,

Години, Жодної-м не видів, щоб листи

Заніс-єм на пошту до своей родини. носила.

(цікавою тут є трансформація мотиву перенесення звістки пташками в уявне перенесення звістки рибами). Ця тема споріднює емігрантські пісні з іншими групами соціально-побутової лірики (козацькими, солдатськими); мотив шляху через море робить їх подібними до пісень часів турецької неволі, в яких козак посилає вісточку додому через море вітром чи пташкою, або сам хоче перетворитись на птаха, щоб полетіти додому, зустрітись із рідними.

Внаслідок процесів асиміляції українського населення з мовним та культурним середовищем країн поселення (особливо в другому і наступних поколіннях переселенців) емігрантський фольклор втратив своє первісне значення і практично не побутує в народі.