Едуард Мартін Гейша

Едуард Мартін Гейша “Філея, двадцять п’ять років, розлучена, бездітна, очі блакитні, волосся світле, особливі прикмети: маленька родимка під лівим вухом”, – диктувала я свої дані в темний отвір у стіні й відповідала на запитання, висвічені на табло комп’ютера. На табло засвітилося: “Народжена?” Я завагалась, але в останню мить подолала бажання відповісти “так”; тутешня канцелярська братія жартів не любить…

– 27.05.2299, – мляво відповіла я, вдивляючись у темний отвір, де зникав мій голос. Я знала, слова закодовуються,

і в цьому комп’ютері мій код приєднується до інших кодів, а дані, які я щойно дала, надходять у пам’ять, де вже є інформація про мене. Спало на думку: а чи знає цей автомат, якого з моїх шефів я найбільше любила і як пізно, аж у свої чотирнадцять, уперше закохалася. В продавця бубликів, який тоді навідав нашу галактику… Подейкувалось, ніби ті автомати знають усе про всіх.

Коли тільки я народилась, в одному з автоматів з’явився мій код. Електронна машина нагромаджувала інформацію, одержану від моїх ближніх, учителів та сусідів. І ось тепер мені здається, наче я стою не біля білого ящика з темним отвором, а

перед попом на сповіді… Знає про мене таке, чого не знають навіть на роботі, знає, чому я розлучилась. Аби лиш не почервоніти при таких думках.

Я нахилилася до хромованої стінки автомата й у її блискучій поверхні спробувала розпізнати власні риси… Автомат захарчав. Наче сварив, картав, докоряв мені…

Я знала, це лиш автомат, але неприємне відчуття не зникало, щось подібне я почувала перед своїм дідусем; він теж на мене дивився так, наче знав про мої справи геть усе. Ніколи не прийшла б сюди, якби не мусила звільнятися з роботи. Шефові вкотре перехотілося розлучатись, замість покинути жінку, він вирішив порвати зі мною.

Хоч би скільки шефів мені траплялося, я ніколи не могла позбутись ілюзії, що котрийсь із них вчинить саме навпаки. Наївне дівчисько. Невиправне наївне. А в цього шефа я закохалася по-справжньому, і тому треба було кидати роботу.

Мусила. Ось так я й пішла до Ех-3769, як звалася біла скриня, просити його підшукати мені посаду. Давно слід було це зробити… Автомат хлипнув, вдавившись моїми даними. І виплюнув картку.

На ній було єдине слово. “Гейша”. Першої миті я сприйняла це як жарт, як смішну помилку, та коли за десять секунд автомат не виправив збою, зрозуміла, що він не жартує й не помиляється. І розсердилась. А хто б не розсердився, почувши, що найбільш підходящою з тисяч професій, які тільки можна вибрати, для нього є саме ця.

Гейша. Я товкла оту білу діжку, поки заболіли кулаки… Ніколи не сподівалася від цивілізації добра…

Але терпіти образи… Зносити лайку… Хіба ж не лайливим є слово “гейша” для сучасної жінки? Що воно точно означає, я не знала, і від цього лють брала ще дужче. Я заходилася диктувати все спочатку; хай-но комп’ютер поморочиться ще раз і виправить помилку.

Так, життєвий досвід у мене був, незважаючи на свої двадцять п’ять, я могла б написати не один роман про пережиту бувальщину, але все-таки вважала себе порядною сучасною жінкою, а слово “гейша” сприйняла як образу. Автомат виплюнув картку. Зажмурившись, я спершу провела по ній долонею…

Неначе хотіла погладити свою майбутню роботу, перш ніж її побачити. Гейша. Більше того, слово надрукували жирніше, наче автомат хотів гукнути його просто у вічі. Я стусонула автомат і вийшла з кімнати. Таке нахабство.

Я глянула на мою струнку й елегантну постать, відображену в скляних дверях. А може… Може, комп’ютер мені лестив? Але комп’ютери не тямляться на лестощах. Я зайшла в рекламне бюро довідатися, що ж воно за фах – ота гейша.

Те, що вичитала в старих енциклопедіях, справляло досить-таки недвозначне враження, але в наш час значення слів стає щораз ширшим. У каталозі фахів “гейша” справді значилося, як дозволене заняття. Отже, нічого протизаконного, можна не боятися судового переслідування. Ось тільки самураїв зараз не рясно, та й “гейша”, як я розуміла, зовсім не звучало образливо. Автори каталога професій знали, що роблять.

До речі, в цьому каталозі я знайшла безліч таких загадкових професій, що не могла вгадати навіть галузь, де їх застосовують. Мечник, наприклад, виготовляв не мечі, а схожі на лезо меча датчики для антен. Тому я припускала, що й з гейшею все має бути по-іншому. Старе слово, нова робота. Не гаруватиму, як раніше, секретаркою, раділа я. Хоча хтозна…

Секретарка-й гейша.. Усміхнена дівчина-канцеляристка лише кивнула, почувши, що я хочу бути гейшею. Вона заглянула до журналу й сказала, що найближче вільне місце гейші є на планеті 873/LZ в 36-й галактиці, тобто майже поряд. У четвер уже можу приступати до роботи. Я згодилася.

Я входила в смак пригоди. Тоді я була доволі легковажною, легковажність правила мені єдиною збороєю проти нудьги. Я замовила візитні картки, в яких значилася й професія. Друкар, видно, теж не відав, що це за фах: оддаючи візитки, він спробував мацнути мене. “За кого ви мене маєте?” – крикнула я. “За гейшу, звичайно, а що?” – Здивувався друкар.

Тоді мене взяв сумнів – чи не дорого обійдеться мені та легковажність? На планеті мене вже чекали. “Сідайте, гейшо”,- сказала співробітниця космодрому. Здивована й водночас неприємно вражена таким незвичним звертанням, я зайшла до невеличкого космобуса. Але дівчина поводилася так природно, наче везла не гейшу, а якусь буфетницю, жінку буденної, нудної й нецікавої професії. Ми під’їхали до залу чекання.

– Ось, гейшо, ваша кімната. Дівчина кивнула на двері, над ними висіло щось схоже на японський ліхтарик. Увійшла в кімнату. Що ж, гарна, сонячна й гуркоту ззовні не чути. Лише спокій, безперечно спокій.

Бамбукові меблі, рогожкою застелене ліжко, на стінах – довгі штори з ідилічними картинками: гори, солов’ї на карлюкуватих соснах, під ясним небом посеред луків стоять дівчата; одне слово, романтика. Гейша – слово японське. Обстановка в кімнаті теж японська, все тут доречне, як і повинно бути, подумала я, тамуючи неспокій.

На дверях висів прейскурант. Персональний візит триває не більш як годину, ввечері такса дорожча, між двадцятою й двадцять четвертою – найдорожча, потім до десятої ранку – відпочинок, а кожен четвертий тиждень – відпустка. Візити – від десятої ранку до півночі. Коректні слова, без смаку, запаху й кольору.

Така безбарвність відгонила чимось зловісним. І нехай. Я звалилася на рогожку.

Пішла друга година ночі, була вільна до десятої ранку. Кинути цю роботу я могла будь-коли. Про всяк випадок я не розпаковувала речей: не зашкодило б дочекатись першого відвідувача і дізнатися, що значить бути гейшею. Ні, наївною я не була.

Аж ніяк не наївною. Гляну лише, що з того буде, та й зникну, додумалося мені. Оскільки фах обирали електронні машини, відпала потреба в клопітних пошуках, адже комп’ютери не помилялись.

Я б ніколи не наважилася на таку роботу, якби її нараяв не комп’ютер-усезнайко. Кортіло все-таки побачити, що воно за фах, найбільше мені підхожий. Колись я не знала, ким працювати, і в мої шістнадцять комп’ютер запропонував цілий ряд спеціальностей. Кожному кандидатові пропонували різні варіанти. Досі я не чула, щоб із товстелезного каталога зоряних професій електронна машина обрала б комусь одну-єдину.

“Яке ж воно, те моє заняття?” – думала я вранці, спостерігаючи, як у пісковому годиннику помалу доходить дев’ята. Усе тут було ніжне і м’яке; Навіть годинник не мав ні стрілок, ані індикатора, – з одної його половини до другої м’яко сипався пісок. У ванній на вішалці висіло кімоно, приготоване для мене. Я прийняла душ і вдягла кімоно.

Тоді з’їла кілька сухарів і запила їх чаєм. Поки спала, хтось уже заходив до кімнати: на столику стояв сніданок. Коли нема нічого кращого, то можна бути гейшею: це зовсім непогано.

Коли годинник показав десяту, в передпокої почулося човгання, неспокійні кроки, ніби за дверима товкся натовп, марно намагаючись не шуміти, щоб не розбудити мене. Почекаю. Дівчина з канцелярії запевняла, що робота пристойна й мені нічого боятися. “Все залежить від вас”, – сказала вона, всміхнувшись. Я згадала ці слова і заспокоїлася.

Завжди все залежить від нас. Я намагалася думати про щось інше, аби прогнати страх, – тоді я добре-таки була налякалась. Деякі професії з часом зникають, інші – народжуються, деякі то стають другорядними, то знову набувають ваги.

Мені пригадалося, що раніше в газетах часто з’являлись оголошення на всю сторінку: “Дівчата/ Знаєте, чим слід займатися? Ставайте гейшами! Телефонний номер…” Я, проте, вважала ці оголошення за жарт. Як часто щось справді важливе сприймається за жарт.

Ну й що? Кинути роботу гейші можу будь-коли. Але стати гейшею можу лише тепер.

Щодо міжлюдських стосунків я не мала ілюзій; гадаю, в моїх подруг-секретарок їх теж не було.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)
Едуард Мартін Гейша