Султан Сулейман Пишний був володарем таких великих міст, як Єрусалимі Царгород, Дамаск і Смирна. До складу його імперії входило понад сімсот інших міст на Сході і Заході трьох континентів. Йому належали п’ять морів, Балканські, Кавказькі і Ліванські гори, шляхи в степовій Україні, святі міста Медин і Мекка з землею, де знаходився гроб пророка, повелителя народів, землі над широким Дніпром і тихим Дунаєм, над Євфратом і Тигром, навіть над білим Нилом.
Султану підкорилися дикі орди кримських татар, його боялися народи Європи, а бранка з Західної
Сулейман Пишний був закоханий не стільки вродою Роксоляни, скільки розумом і внутрішньою силою молодої християнки. Незважаючи на те, що у гаремі султана було сотні красивіших жінок світу, які були завжди готові виконати будь-яке
Для того, щоб зламати її віру, султан навіть порушив закон і привів у гарем стороннього чоловіка, колишнього монаха, який повинен був зломити віру Анастасії і упевнити її прийняти мусульманства, а потім вийти заміж за Сулеймана. Звали цього монаха отець Іван. Він ще й сам недостатньо переміг у своєму серці віру і добре знав своє слабке місце. Тому він дуже злякався, коли Анастасія відчула його слабкість і торкнулася питання про прощення Богом людей, які зрадили віру предків.
Нічого не зміг монах Іван відповісти Насті і тому не тільки не розвіяв сумніви українки, а й підтримав її прагнення їхати у святі для християнського місця, на гору Афон, де можна було помолитися іконі Божій Воротарниці в Іверському монастирі.
Протягом багатьох століть жодна жінка не підіймалася на гору Афон, бо предки Сулеймана Пишного задовольнили прохання монахів монастиря на допускати до святого місця жінок. Цю заборону під час правління імператора Костянтина підтримували і християнські володарі. Та кохана жінка Сулеймана побувала на святій горі.
Пробралася вона на Афон, переодягшись хлопчиком. Довго Анастасія милувалася красою святого місця, розпитувала монахів про ікону Божої Матері і дива, що являла Пресвята Діва людям.
Вже наступної ночі після відвідин святої гори Настя тихенько пішла до монастирської брами, де упала на коліна перед іконою Божої Матері, що височіла над ворітьми, і довго та ревно молилася про опіку і милосердя, звертаючись до Божої Матері, яка добре знала, що таке біль. Настя просила дати їй якийсь знак, що їй робити далі і яке прийняти рішення. Жінка не хотіла відрікатися від віри, в якій виросла, але в її серці вже зародилося кохання до Сулеймана, кохання гріховне і в той же час святе. Дівчина довго молилася, вклавши у цю молитву усю щирість молодої і наївної душі.
Вона робила вигляд, що не помічала Сулеймана, який стояв неподалік. Султан теж не міг заснути цієї ночі і прийшов до брами, де майже з покорою чекав, коли його кохана закінчить молитися. Він не ображався на те, що Настя не звертає на нього уваги, бо в чомусь її дуже добре розумів.
Саме цієї ночі султан освідчився Анастасії у коханні і почув від неї таке ж саме зізнання. Скоро Настя прийняла мусульманство і взяла собі ім’я, яке з часом стало відоме у всьому світі. Стала українська дівчина мусульманкою за ім’ям Роксоляна.
Анастасія не могла протистояти своєму почуттю до Сулеймана і для того, щоб бути рядом з коханим чоловіком, вона на словах зреклася від своєї любові до Бога, але коли у неї народився перший син Стефан, Роксоляна сама окропила його святою водою і охрестила його, згадавши Бога. Змучена пологами, вона не помітила, що у кімнаті ховалися чорний євнух Гасан і візир Агмед-баші, які бачили увесь обряд і могли донести султанові, що його кохана дружина Хуррем (це було ще одне мусульманське ім’я Анастасії) не зреклася свого бога. Рятуючи себе і свого сина, Настя була вимушена оговорити цих придворних і в скорості за наказом Сулеймана вони були страчені.
Щоб зберегти своє життя, своїх дітей і своє щастя, Роксоляна змушена була виказати не аби який розум і не аби яку волю. Досить часто їй приходилося чинити підступно і жорстоко, але при першій ліпшій нагоді вона чим могла допомагала бідним, давала людям гроші на викуп бранців і лікування хворих. А випадково зустрівши свою матір серед жінок з України, вона забрала її з вулиці і не злякалася представити її суворій свекрусі та підвести своїх синів під материнське благословення.
Вона добре розуміла, що турки до цього поставляться негативно, але не зважила на це, бо виконувала свій обов’язок перед матір’ю. Мати принесла стосковавшейся за батьківщиною доньці вісточку з далекої, до кінця життя недоступної, рідної землі. Матір розповіла Роксоляні про те, що на Україні чиняться недобрі справи, а українці готові один одного втопити в краплі води, за найменшу дрібницю судяться село з селом, монастир з монастирем.
Розплатою українського народу за його міжусобиці, за цурання один одного, були тисячі голодних і знедолених бранців, які заполонили Оттоманську імперію.
Анастасія Лісовська понад сорок років була єдиноправною володаркою султанського серця, примусила Сулеймана забути про свій гарем і добилася такої влади над ним, що у багатьох державних питання останнє слово було саме за Роксоляною. Роксоляна не відрізнялася особливою вродою, та серце султана вона завоювала своїм розумом. А завдяки своїй надзвичайній волі до життя вона вижила у жорстоких умовах султанського полону і досягла у своєму житті неабияких верхівок, які українськім жінкам на Батьківщині навіть і не марились.
Автор роману “Роксоляна” український письменник Осип Назарук був глибоко віруючою людиною, тому він добре розумів, на які жертви довелося йти його героїні, коли та зреклася своєї віри, розумів, як вона каралася, коли Роксоляні довелося обирати між коханням і Богом, навіть тоді, коли цей гріх зробив її володаркою наймогутнішої імперії. Слід сказати, що вона не забула про свою Батьківщину і завдяки старанням Роксоляни під час її перебування у влади турки жодного разу не напали на Україну.
Усе своє незвичайне життя Роксоляна, виказуючи неабиякий розум і надзвичайну волю, боролася за своє існування, за життя своїх дітей, за своє кохання. Але так само вона усе життя боролася з собою. Ця боротьба допомогла стати Анастасії могутньою султаншею і завоювати велике щастя кохання, але при цьому й вічну тугу за рідним краєм, невгасаючі докори совісті і сумніви у своїй правоті.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)