Нині багато говорять про феномен української дівчини Роксоляни. Дехто віддає належне її вроді та розумовим здібностям, інші не вбачають у цьому нічого надзвичайного і схильні приписати карколомні сходження української полонянки випадковому збігу обставин. Я вважаю, що розгадку своєї таємниці попівна з Рогатина залишила ще не одному поколінню співвітчизників. У Стамбулі з фактом існування Роксоляни вже давно змирилися, віддали їй належне місце в історії і у вигляді пам’ятника. В Україні продовжують тлумачити життя Роксоляни по-різному.
У серці цієї жінки боролися гарячі почуття і холодний розрахунок. Вона не боялася полону, наче доля не лише у вигляді зустрічі з циганкою-ворожкою, а й за допомогою інших таємних знаків вела її шляхом сходження до великого кохання, багатства, влади. Своїм спокоєм і врівноваженістю Роксоляна дивувала навіть тих, хто вів дівчат у рабство.
Я не вважаю Настю Лісовську ідеалом жіночності. Занадто багато їй доводилося чинити всупереч вірі, гідності, благородству задля того, щоб посісти те місце в серці султана, до якого вона прагнула від самого початку життя в гаремі. Роксоляна наче володіла даром ясновидіння:
А він зупинився, довго на неї дивився, а потім сказав, щоб пішла з ним.
Першим моральним і психологічним випробуванням для Роксоляни було по бороти в собі християнську віру. Вона навіть на святу гору Афон вирушила шукати відповіді на свої вагання. І не знайшла. Ніхто не дав їй відповіді, настільки великим є гріх відмовитися від віри своїх батьків і пращурів.
Тож вчинила на свій розсуд: стала мусульманкою. Далі вже, поза християнською мораллю, було легше: можна усунути своїх суперників заради дітей, можна омити руки кров’ю ворогів – теж заради дітей і ще багато різних “можна”.
Я не ідеалізую образ Насті Лісовської, але пишаюся тим, що проста дівчина-українка змогла стати тією, ким стала. І не важливо у цій ситуації, провидіння це було чи випадковий збіг обставин. Феномен Роксоляни ще довго не даватиме спокою історикам, дослідникам і просто закоханим романтикам.