1901 року Ольга Кобилянська завершує роботу над повістю “Земля”, що стала вершиною творчості письменниці, викликала захоплення як в Україні, так і за кордоном. У ній гармонійно переплелося суспільне й особисте, вічні проблеми любові й страждання, добра і зла. Відчуваєш, з якою емоційністю і теплотою О. Кобилянська переймається долею кожного героя, разом з ним страждає і сподівається. Думаю, що саме тому в читачів виникає глибока довіра до всього, що так майстерно змальовано у творі. Повість “Земля” розкриває для нас, сьогоднішніх читачів,
Саме показом життя малоземельного і безземельного селянина Буковини кінця XIX – початку XX століття досягає Кобилянська розкриття теми влади землі над людиною. Земля – володарка селянина від народження аж до його смерті. Саме вона і є головним героєм твору.
О. Кобилянська тонко відчувала і розуміла природу, тому зуміла наділити землю рисами живої істоти, проникнути у її глибинні таємниці. Селяни кровно поєднані із землею. Саме це визначає їх духовний світ. Мораль і закони, адже земля
Сталася родинна трагедія: брат убив брата за землю. Жахливий випадок вражає, змушує замислитись над причинами трагедії, над сутністю людини і, що є найважливішим, – озирнутися на власне “я”, зрозуміти, що витоки всіх наших вчинків – у душах. Мабуть, недарма саме село з його моральними засадами взяла письменниця для показу боротьби добра і зла, що повертаються до людини, як бумеранг. Село для України – праматір.
Кожен з нас, навіть міських жителів, несе в собі щось від села, від землі. У селі формувалася наша культура, мораль, звичаї і традиції – ті неписані закони, на яких зросла українська нація. Найсвятішим для селянина завжди була земля. її ретельно доглядали, нею клялися, купку рідної землі брали з собою, збираючись у чужий край. Коли читаєш повість Кобилянської, весь час відчуваєш, що для мешканців села земля – жива і рідна істота. Вона заполонила їхні думки, мрії, почуття. І це зрозуміло, бо тільки земля робить селянина хліборобом, повноцінною людиною і дає сенс його життю.
На мій погляд, і образи повісті показані через призму духовності землі, а проблема моральності тісно пов’язана з питанням про землю. Все це і є тією цілісністю, що є основою твору. За багато століть українське село виробило свої принципи, які є нашим безцінним спадком і дотепер. Ніхто з односельців не похвалить зажерливого, скупого, злого і нечесного навіть тоді, коли він добре хазяйнує. І навпаки, порядність та доброта завжди нагороджувалася повагою людей і схваленням.
Віками батьки вчили дітей зважати на суспільну думку: коли що робиш, то думай, що про тебе скажуть люди! …Сьогодні свідомість українців знову звикає до слів “власник”, “моє”, а не “колективне”. Земля колгоспна знов повернулася до селянина. їй потрібні, як ніколи, працьовиті, дбайливі господарі.
Наша земля прагне людської доброти, бо тільки з неї проростає зерно, знаходить щастя душа. …Книгу прочитано, але ще довго будуть жити в моїй душі постаті її героїв, їхні печалі й радощі, надії на краще О. Кобилянська допомогла мені усвідомити те, що чесна людська душа захоплюється прекрасним, щирим і добрим, але їй огиді жорстокість, зло, брехня. Авторка показала світлу й темну сторони селянської душі. Змалювала селянина таким, яким створило його тодішнє життя й обставини. Але повість “Земля” – твір гуманістичний, адже в ній О. Кобилянська опоетизувала високе благородство селянина-хлібороба, його кришталево чисту душу, добре, щире серце.
Бо саме ці риси є найголовнішими ознаками українського менталітету.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)