В. Сосюра Народився на станції Дебальцеве в Донецькій області в багатодітній сім’ї. Брав участь у громадянській війні на стороні різних політичних сил (УНР, більшовиків). З 1921 р. живе в Харкові, уливається в бурхливе літературне життя. Учиться на робітфаку Харківського інституту народного утворення.
В 30-і роки, чудом уник репресій, початків писати декларативну лірику, що прославляла вождів СРСР. Творчість поета відродилося в роки Другої світової війни. За вірш “Любите Україну” випробував переслідування, інспірованих кремлівською
Поет-лірик. Був надзвичайно популярним серед молоді 30- х років, читача залучають щирість і емоційність ліричних поэзий Сосюри. Автор багатьох книжок віршів: “1871 рік” (1923), “Сьогодні” (1925), “Коли зацвітуть акації” (1928), “Серце” (1931), “Солов’їні далечіні” (1957), “Ластівки на сонце” (1960), “Осінні мелодії” (1964) і ін., автобіографічного роману “Третя рота”. Наприкінці Великої Вітчизняної війни В. Сосюра написав вірш “Любите Україну”. Стих згодом увійшов у збірник “Щоб сади шуміли”.
Головним чином через опис пейзажних малюнків рідного краю автор вірша натхненно
Поет саме тому поет, що німа Мова душі, його мелодію може перетворити в мелодію мови. От чому такі зворушливі, хвилюючі, такі близькі для кожного з нас рядка вірша “Любите Україну”:
Любите Україну всім серцем своїм И всіма своїми справами!.. Для нас вона у світі єдина, одна
У цих словах чутний відгомін Шевченківського “Немає у світі, немає другого Дніпра”, але звучать вони по-новому, свіжо й по-своєму поетично. Це не просте повторення слів великого Кобзаря, це нове поетичне відкриття, лаконічне й разом з тим виразний опис нашої дійсності, що зримо виникає із чудових пейзажних замальовок, створених поетом сміло й оригінально. Не слід забувати, що стих був написаний в 1944 році, коли в жорстоких боях українська земля була звільнена від фашистських загарбників, коли усьому світу стало відомо, що Країна непереможна, а її народ – безсмертний
Жагуча пристрасть і задушевний ліризм злилися в єдину мелодію. Зірки й электроогни, удари серця й зойки гудків, пурпурові Хмари й грім канонад – це художні деталі поетичного образа нашої. Саме цей образ матері-вітчизни надихнув бійців на подвиги, вів до перемоги. Лише більша любов до своєї землі дала їм силу не тільки звільнити окуповану німецько-фашистськими загарбниками територію нашої країни, а й принести звільнення й щастя нового життя
“Не можна любити народів інших, коли ти не любиш Україну!” – говорить поет, і в цих словах розкривається вся суть теперішнього патріотизму. В 1948 році збірник “Щоб сади шуміли” була відзначена Державної премії першого ступеня. У січні 1948 року вся громадськість поздоровляє поета з п’ятдесятиліттям його народження, а на груди в нього з’являється найвища урядова нагорода – орден Леніна.
У вітанні Президії Сполучника письменників відзначалося, що ім’я Сосюри невід’ємно від історії розвитку української літератури, він виступав як поет-патріот, як поет гострої сучасної Теми. Це була висока й справедлива оцінка поетичної творчості Володимира Сосюри. Вустами широких читацьких кіл проговорювало це вітання й піднімало в збудженій душі поета нові сили на подальші творчі здійснення
Але виявилися такі “критики”, які в патріотичному вірші “Любите Україну”, написаному ще в 1944 році й не раз друкованому й передрукованому, поміщеному навіть у книгу, що відзначена премією, побачили недоліки. Вони висували обвинувачення поетові в тім, що нібито в його поезії немає образа сучасної. Проте, кожному читачеві цілком зрозуміло, що поет прославляє сучасну Україну, тому що іншої у світі немає. І справді, що було недоречно в цих повних любові й щирості рядках?
Любите Україну в сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно, жива й нову, і мова її солов’їний
Але “критики” неправильно тлумачили зміст вірша, позбавляли поета права висловлювати своє національне почуття. Стих був заборонений для читачів, автор відданий нещадній критиці й осуду за нібито “буржуазний націоналізм”. Сосюра мужньо, хоча й болісно, витримав несправедливу критику, що підточила його здоров’я, і далі продовжував писати для народу