Більша частина життя Уласа Самчука пройшла в Європі, потім у Канаді, але серце’його назавжди залишилось з Україною. Творча спадщина письменника досить велика. Сенсаційним і неперевершеним твором є роман “Марія”. Написаний він був в 1938 році нашвидкуруч, мав незвичайний, історично несподіваний сюжет. Роман створений за законами великого мистецтва і сприйнятий у літературі як визначне художнє явише.
Тема твору – велика трагедія українського народу в період страшного голодомору 1932-1933 років. Роман “Марія” – гімн матерям,
Але згодом історична доба вносить свої криваві корективи у життя головної героїні Марії, підносить її до рівня символу України.
Марія – головна героїня роману. Змальовуючи її нелегке сирітське життя, Улас Самчук підводить нас до думки, що подібною до Маріїної долі була історія України кінця XІX – початку XX століття, яка після поразок
Це справді так, бо наснажений цей образ фольклорними мотивами: раннє сирітство, дитинство в наймах, перше дівоче кохання, розлука з милим, вимушене одруження з нелюбом, трохи сімейного щастя з коханим. Все склалося саме так у житті Марії.-
Улас Самчук гортає перед читачем сторінки її життєвої долі. У шість років Марія осиротіла, а в дев’ять уже була в наймах, маленька пастушка потерпає від холоду і бруду: ноги порепались від холодної роси і чорної землі; нечесане і немите волосся на голові збилося ковтуном… Але сила любові до життя перемагає, і ця пастушка виростає у дивовижно вродливу дівчину, якій у праці немає рівних.
Парубки за неї мало не б’ються, а господар за дев’ять років наймитської праці віддав при її заміжжі дві десятини землі, як за рідною дочкою.
Марія покохала Корпія, якого забирають на службу до російського флоту, д він пробув сім років, став учасником російсько-японської війни. Не одержавиг від нього жодного листа, втративши надію, але не втративши кохання, Марія по дала рушники Гнатові, парубкові тихої, але наполегливої вдачі, невгамовному хазяїнові. Не зазнала жінка щастя з нелюбом, хоча Гнат докладав для цього всіх зусиль.
Двоє їхніх Діток померли малими, і тут обійшло Марію материнське щастя. Але Марія, як славнозвісна Наталка з твору І. П. Котляревського, бореться за{ своє щастя. Вона кидає Гната, починає жити з коханим Корніем, відчувши, що нарешті знайшла себе.
Невсипуща праця дала плідні наслідки: повернула Корпія у звичайне господарське русло, розширили поле; а згодом поставили нову хату…
Марія за покликом душі творить те головне, чого у неї не було, заради чого Щ народилася на світ Божий – родину. Героїня не просто творить сім’ю, а й, можна без перебільшення сказати, “українську мрію” самого автора. То цілий гімн люд-ському щастю, що підносить Марію високо, бо має вона міцну родину, вільно: працює на своїй землі, жінка щаслива як мати, бо має розумних, завзятих, пра-цьовитих дітей, її поважають односельці: “Які це були гарні, повні, округлі роки.
Кожний схід сонця приносив працю, захід – відпочинок”. Та щастя тривало недовго, прийшла революція 1917 року. Колись родючі землі вкриваються бур’янами, під дощами гине збіжжя і людська праця.
У родину Марії прийшло лихо. її троє синів, на яких покладались великі надії як на продовжувачів роду й годувальників, пішли трагічними шляхами. Старший син Демко під час Першої світової війни потрапив у німецький полон і звідти не повернувся. Наймолодший Лаврін був репресований як ворог народу. Середній – Максим у революцію одягнув шкірянку і збоку причепив маузер, вчив батька-матір комунізму, а потім вигнав їх з хати. Руками отаких бездушних жорстоких виродків влада здійснювала насильницьку оргію голодомору 33-го.
Таким чином, трагічна доля синів Марії виносить особисту трагедію життя жінки-матері на високий катафалк української історії.
Рід Перепутьків розпався, вмирає від голоду онука Христина, кінчає життя самогубством дочка Надія, іде з життя й Марія без відчаю і страху, дивлячись у темряву ночі. Наділивши головну героїню твору ім’ям Марія, У. Самчук підкреслює типовість образу жінки-страдниці, уособлення в ньому материнства, жіночності й краси.