І. Поети “срібної доби”. (Ахматова належала до покоління поетів, чиї імена асоціюються із “срібною добою” російської поезії. Вона належала до акмеїстів, які намагалися відкрити цінність звичайного предметного світу, цінність слова. І вона, як її товариші по “цеху поетів”, прийшла до літератури з власними переконаннями і талантом любити життя земне, а не містичне. її творчість відображала етап розквіту поезії хорошої й різної. І разом зі своїм поколінням вона поринала у нові теми реальності – місто, кохання, війна.) ІІ. “Не
Хвиля сталінських репресій у ЗО-ті роки не обминула і Ахматову, оскільки її сина було заарештовано двічі до війни. Але ще 1922 року Ахматова позначила свою позицію, а також цілого покоління тих, хто опинився у вигнанні, залишившись у країні:
А здесь, в глухом чаду пожара Остаток юности губя, Мы ни единого удара
Не отклонили от себя.
У вірші “Не с теми я, кто бросил землю…” висловлено протест проти висилки інтелігенції і разом із тим позначено
И знаем, что в оценке поздней Оправдан будет каждый час.)
ІІІ. “Мы знаем, что ныне лежит на весах…” (Велику Вітчизняну війну Ахматова, як і більша частина інтелігенції, вважала за спокуту історичного гріха революції та забуття Бога. Саме це обернулося страшною бідою, але вона – частина народу і разом із ним переживає тягар війни. її вірші цього періоду мають патріотичний характер, але це природно, бо Ахматова завжди любила свою Батьківщину. Тому й розділила долю свого покоління.
Про це свідчать вірші воєнних років: “Мужество”, “Клятва”, “Русский язык” та інші.) ІV. “Я была тогда с моим народом…” (Під час війни хвору Ахматову вдалося евакуювати з блокадного Ленінграда, куди вона повернулася 1944 року, коли місто звільнили. А 1946 року було видане “Постановление ЦК ВКП(б) о журналах “Звезда” и “Ленинград””, де поезія Ахматової оголошувалася чужою народові. Збірка віршів поетеси, уже надрукований 1946 року, було знищено.
Ахматову та Зощенка виключили зі Спілки письменників, залишивши їх напризволяще перед загрозою голоду без засобів до існування. Сина Ахматової знову було заарештовано. 1957 року, після його повернення, вона вперше компонує поему “Реквієм”, написавши їй прозову передмову. А 1962 року поема вперше була записана, хоч існувала у вигляді окремих віршів у пам’яті кількох друзів Ахматової.
Поема відобразила долю покоління, якому випала гірка чаша арештів і гонінь. Ця поема була актом громадянської мужності, бо розповідала правду про трагічні сторінки історії країни, про долю свого покоління інтелігенції.) V. “Поема без героя”. (Над цим твором Ахматова працювала чверть століття, ця поема стала її своєрідним ліричним щоденником, де звучить і табірна тема у зв’язку з арештом Льва Миколайовича Гумільова 1949 року.
Ця поема містить відлуння подій і пам’ять про людей, які були близькі їй протягом життя. Це своєрідна енциклопедія життя інтелігенції покоління Анни Ахматової і разом із тим своєрідний монумент їм.)
(2 votes, average: 4.00 out of 5)