Перший, довоєнний період творчості видатного англійського драматурга Бернарда Шоу завершується п’єсою “Пігмаліон”, сюжет якої взято з відомого античного міфу про великого скульптора Пігмаліона, що виліпив статую цілковитої краси. Палко закоханий у своє створіння, Пігмаліон силою свого почуття зміг вдихнути в Галатею життя, і міф закінчується їх щасливим союзом.
За Шоу, подібна історія в англійському суспільстві початку XX століття виглядає інакше. Відомий вчений-лінгвіст Генрі Хіггінс випадково зустрічається з вуличною квіткаркою
Еліза – дівчина з характером, на життєвому дні намагається зберегти свою гідність і бореться за неї, уникаючи вад та поганих звичок, що притаманні середовищу, в якому вона живе. Тверезий погляд на життя, неабиякі здібності героїні допомагають їй швидко призвичаїтись до нових обставин, нового оточення. Піц час спілкування з новим колом людей Еліза усвідомлює себе як особистість, бачить безнадійність звичного існування, серцем починає
Перебуваючи в чужому будинку, дівчина за особистим образним порівнянням, – дитина в чужій країні: пройшов час, вона забула рідну мову і може говорити тільки мовою чужинців. “Навіщо ви відібрали у мене мою незалежність?” – ця думка – глибинна причина всіх страждань Елізи, яка може знести всі негаразди, але “розчавити себе не дозволить”. І дівчина готова скоріше вчинити самогубство, ніж залишатись іграшкою чужих примх. Вона не погоджується бути “чужою лялькою”. Приносити туфлі, розкладати папери – це не для її сильної і вольової натури. І хоча вона боїться майбутнього: “На що я здатна? Куди мені йти? Що робити?
Що буде далі зі мною?” – все ж залишає будинок Хіггінса.
Що їй робити? Повертатися на вулицю чи одружитися з одним із трьох героїв – містером Хіггінсом, полковником Пікерінгом чи Фредді? Тільки у пізніше написаній на прохання глядачів “Післямові” Бернард Шоу зробить з Елізи хазяйку квіткових магазинів і одружить її з інфантильним Фредді.