П’ятитомний добуток Рабле, роман “Гаргантюа й Пантагрюель” має складну історію. Практикуючи в лионськой лікарні, Рабле в 1532 р. ознайомився з народною книгою “Більші й неоціненні хроніки об знаменитого й могутнього велетня Гаргантюа”. За словами Рабле, його найбільше вразило те, що за два місяці продається стільки екземплярів цієї книги, “скільки не куплять Біблій за дев’ять років”.
Комерційний успіх і бажання випробувати свої сили в літературі спонукували Рабле написати продовження роману про сина Гаргантюа. Так
Перший тім роману читачі розкупили досить швидко. Успіх добутку спонукував Рабле продовжити літературна творчість. В 1534 р. побачила мир “Повість про прежахливе життя великого Гаргантюа, батька Пантагрюэля”, що відсунула першу книгу на друге місце й стала початком циклу. “Третя книга” з’явилася в 1546 р. Дванадцять років, які пройшли відтоді, як вийшли друком перші
Теологи Сорбонны, відчуваючи підтримку влади, домоглися заборони “гріховних” книг Рабле. І лише отриману від короля привілей на подальшу публікацію роману дозволив Рабле видати “Третю книгу”, що богословський факультет Паризького університету засудив в 1547 р. “Четверту книгу”, що побачила мир в 1548 і 1552 р., письменник двічі переробляв. І, зрештою, перша частина “П’ятої книги” – “Острів звуків” – з’явилася через дев’ять років після смерті “медонского кюре” (в 1562 р.), а повний текст – в 1564 р. Існують припущення, що письменник не встиг остаточно відредагувати текст останнього тому, а тому чернетка роману підготували до видання друзі й учні Рабле.
Джерелами п’ятитомного роману, що є своєрідною енциклопедією французького Ренесансу, потрібно вважати, насамперед, народну гумористичну культуру середньовіччя, карнавализованные праздникиа, протягом яких тимчасово скасовували станові привілеї, релігійні заборони й суспільні норми. Немає недоліку в романі Рабле й у фамільярних простонародних жартах, і жирних гострот, і навіть лайках. Саме походження роману й закоренілість у французькій мові приказок і прислів’їв з ім’ям Гаргантюа свідчать об піднятому, святкове світосприймання, властивій народній свідомості, що відкидає думку про страх перед смертю.
Літературною попередницею роману Рабле стала вже згадана лубочна книга, що лионский лікар придбав на ярмарку. З народної книги Рабле запозичив деякі імена й прізвиська (у тому числі ім’я Гаргантюа), окремі епізоди, прислів’я й приказки.
У добутку Рабле відобразився і його складний, перехідний час, розгортання боротьби між католиками й протестантами, громадянська Війна, що залила Німеччину, Нідерланди, а згодом і Францію потоками крові. Розкол країни на два непримиренних табори, які мали власних проводирів і своє військо, породжує фанатизм, по суті чужої нової ідеології гуманізму, що пропагує думку про незрівнянну цінність людської особистості. Суспільна ворожнеча помітно турбувала Рабле. І хоча перипетії релігійних воєн безпосередньо не описуються в його романах, у яких немає звичайних для нас історичних ознак або образів реальних королів і полководців, проте, живий нерв епохи пульсує у всіх п’яти книгах Рабле.
Від першого до останнього тому роман стає усе більше похмурим. Розгонистий сміх двох перших книг поступово змінюється гірким сарказмом.
Проте, із самого початку Рабле прагнув не тільки розважити читача. Він протестує проти спроб розцінювати його книги як веселу казку або запрошення до стола з вишуканими явствами й напоями. В авторській передмові до першої частини роману, написаної у формі жартівливої бесіди із читачем, Рабле запевняє, що його добуток пронизанноособым духом і читати його потрібно умеючи. ” чиВипадало вам бачити пса, що знайшов мозкову кістку? (Платон…затверджує, що собака – найбільш філософські тварини у світі). Коли бачили, то могли помітити, з яким набожним трепетом він стереже цю кістку, як пильно неї охороняє, як міцно тримає, як обережно бере в рот, з яким смаком розгризає, як старанно висмоктує.
Що його до цього спонукує? На що він сподівається? Яких благ сподівається? Ніяких, крім чуточки мозку”. Подібним “методом”, “філософськи”, запевняє Рабле, потрібно читати і його “чудові смачные” книги, вдумуючись, розгадуючи щирий зміст комічних історій, розгризаючи “кістку” заради “мозкової субстанції”.
Таке читання відкриє людині більші “таїнства релігії, політики й домашнього господарювання, зробить егоотважнее й розумніше”.
У книзі Рабле діють три покоління однієї сім’ї велетнів – Грангузье, Гаргантюа й Пантагрюель. Дід, батько й син дуже схожі один на іншого насамперед неймовірними розмірами тіла. Як і автор, всі вони переконані в тім, що смачна страва ще ніколи й нікому не ушкодило. У романі сила-силенна сцен, пов’язаних з поглинанням їжі, причому герої добутку ніколи не їдять наодинці, тайкома.
Трапеза в Рабле – це завжди свято, шумний банкет. Бенкетують із нагоди народження Гаргантюа, з нагоди завершення війни, удалого диспуту, щасливого повернення з морської подорожі. До того ж, неапетитної їжі в Рабле не буває.
Якийсь тельбух, які “уже почали псуватися”, або коржі із грубого борошна описані так смачно, що читачеві разом з героями “навіть слинки течуть”.
Важливу роль у романі зіграє знайомство Рабле з античною наукою й філософією. У грецьких і римських авторів Рабле знайшов чимало співзвучних думок і образів. Роман про велетнів насичений серйозними й напівжартівливими цитатами, натяками, прикладами з давнини.
Письменникові близький античний ідеал гармонії, прагнення до всебічного розвитку духовних і фізичних можливостей людини. Велетні Рабле значно перевершують звичайних людей не тільки розмірами шлунка. Їм властива також спокійна мудрість і обгрунтованість знань. Так у казковій, алегоричній формі Рабле пропагує улюблену думку ренесансного гуманізму про безмежні можливості людського єства.
Але із власного досвіду Рабле знає й те, що справді освіченою людиною можна стати лише завдяки наполегливій роботі. Одним з перших у Європі письменник виклав наукову систему виховання й навчання, що визнає навіть сучасна педагогіка.
Спочатку Грангузье намагається дати синові традиційне богословське утворення, але незабаром зауважує, що Гаргантюа, якого вчить магістр Тубал Олоферн, не тільки не розумніє, а навпаки – стає усе більше дурним і тупим. Зате під впливом гуманіста Понократа й завдяки власній сумлінності Гаргантюа пізнає радість прилучення до щирого знання. Запропонована Понократом програма зорієнтована насамперед на те, щоб не марнувати ні однієї години на другорядні справи.
Гаргантюа прокидається о четвертій годині ранку. І в приміщенні, і під час прогулянок його розум зайнятий оволодінням основ різних наук. Навчання чергується з фізичними вправами – грою в м’яч, їздою верхи, плаванням, гімнастикою. Увечері гігант учиться співати й грати на музичних інструментах. Коли надворі дощить, він відвідує майстерні для вивчення ремесел і ознайомлюється з новими винаходами.
Щоб розвити розум свого вихованця, Понократ знайомить Гаргантюа із суспільством місцевих учених, змагання з якими зміцнює дух велетня й підсилює його бажання відзначитися. У результаті застосування такої навчальної методики Гаргантюа вдається перебороти природні лінощі
(2 votes, average: 5.00 out of 5)