Розміщено від Tvіr в Среда 26 мая
У XX ст. виникає новий тип епічного конфлікту-конфлікт різних ідеологій, світоглядів. Виявити такий тип конфлікту під час аналізу непросто. Адже він “часто перебуває поза подієвим рядом або дублюється колізіями, що розвиваються паралельно з основним подієвим рядом…
Втілюючи такий тип конфліктів, епічний драматург використовує найчастіше тактику художніх провокацій, яка дає можливість… залучити глядача до складного процесу пошуку відповідей на нелегкі проблеми буття”.
Специфіка конфлікту
Отже, зникає будь-яка можливість визначення традиційних сюжетних елементів у творах цього різновиду. Загальновизнано, що глибоке проникнення у художній текст можливе тільки в разі його аналізу відповідно до його власної природи.
Аналіз драм Б.
Загальна ідея творів Б. Брехта (за визначенням літературознавців, його макроідея), складається з кількох мікроідей, які дублюють в окремих епізодах провідну ідею драми. Науковці вважають за доцільне аналізувати тексти такої нетрадиційної поетики тільки шляхом “розкадрування” матеріалу (термін О. С. Чиркова). Адже твори німецького драматурга “багатофабульні, кожний епізод композиційно завершений, а єдність дії замінена єдністю ідеї”.
Саме ця єдність ідеї і є сюжетною основою твору. Тому головна увага на етапі аналізу тексту має бути прикута не до подієво-го рівня, а до зіставлення та складання в єдине ціле ідейного підтексту твору.
Перегляд публікацій останніх років свідчить, що майже всі автори методичних рекомендацій з вивчення творчості Б. Шоу та Б. Брехта приділяють велику увагу на вступних уроках докладному розгляду основних нововведень цих драматургів-новаторів XX ст. Але на наступному етапі – етапі текстуального аналізу – ті ж самі автори вже після засвоєння учнями матеріалу теоретичного характеру попереднього уроку начебто зовсім забувають про новаторську природу твору, про специфічність сюжету епічної драми, основна лінія якого складається не на рівні розвитку подій. Особливий подив викликає одностайність в наданні ними переваг пообразному шляху аналізу драматичних творів цієї нетрадиційної поетики.
Все це призводить до нерозуміння учнями сутності внеску драматургів у створення та розвиток епічної драми, зокрема до порушення провідного принципу аналізу твору в єдності його змісту та форми взагалі.
Аналіз твору Б. Шоу “Пігмаліон” потрібно, розпочати після прочитання І дії твору з пошуку відповіді на такі запитання:
– Навіщо автор використав прийом контрасту, змальовуючи центральну дійову особу в оточенні представників різноманітних верств суспільства? – Якими саме словами та хто з дійових осіб безжально висловився про ставлення суспільства до таких, як Еліза? Як пояснює причину цього ставлення до неї сам герой? Пошук відповіді на запитання має підвести школярів до визначення провідної сюжетної лінії.
Усі подальші події розгортаються як неоднозначна, з парадоксальними нюансами відповідь на запитання: чому одні приречені перебувати на дні суспільства до кінця свого життя, тоді як інші – насолоджуються благами; хто має право вирішувати долю людини, визначати, ким їй бути у світі, у чому полягає її призначення; хто має відповідати за цей вибір? Таким чином аналіз драми спрямовується у русло, що відповідає специфіці її форми: аналізується інтелектуальна драма-дискусія.
У драмі Б. Шоу весь ідейний зміст зосереджений, за твердженням деяких літературознавців, саме у дискусії. “Епічний театр” Б. Брехта, за твердженням драматурга-новатора, покликаний відтворювати насамперед розповідь, а не дію. В епічній драмі на першому плані літературне начало. Але це не означає, що дії в ній надано другорядного значення.
Навпаки, визначальними рисами епічних елементів, на думку теоретиків літератури, є “умовність, інтелектуалізація змісту, активне втручання письменника у дію”. Автор епічної драми надає особливої уваги створенню моделі того, як буде втілено його п’єсу на сцені. Ця модель є важливою складовою драматичного твору, бо вона визначає межі практичної розробки та втілення авторського задуму на сцені.
Саме в такій “моделі закладаються ті авторські ідеї, що дають можливість театру максимально об’єктивувати свою сценічну розповідь”. Отже, епічний драматург словами закладає приховану фізичну дію, його ремарки набувають якісно нового характеру і змісту.
Прийом створення уявних мізансцен найбільше сприяє розумінню учнями родової специфіки драматичного твору, дає їм можливість автоматично “обійняти” “точку зору з залу”, оволодіти “секретами” читання п’єс. Він сприяє активізації уявлення учнів, реалізації принципу аналізу твору в єдності змісту та форми. Сутність його полягає у тому, що учні мають уявити собі та описати те, яким би чином вони розташували персонажів у певний момент дії, уявили б собі їхні рухи, жести, пози.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)