Багато письменників зверталися до дитячої теми у своїй творчості. І кожний з них знаходив щось особливої в цьому образі. Наприклад, для деяких діти були символом чистоти, “посудиною божої радості”. Для когось це був ідеальний підходящий образ для відбиття дорослої жорстокості й неуважності.
Дитячі долі, немов призми, переломлювали всі перегини, що творили “більші” люди. І при цьому не варто забувати, що саме діти здатні на якімсь підсвідомому рівні почувати настрій співрозмовника або просто оточуючих людей. Багато разів відзначалося,
Вони швидше за все служать саме тією призмою, через яку переломлюється така неоднозначна епоха, що намагається зрозуміти й описати автор.
“У романі Пастернак пише історію покоління бездоглядності”, – так позначає цю спрямованість в “Докторі Живаго” І. Н. Сухих И, дійсно, роль батька у романі не вдається багатьом героям. Наприклад, батьки Дудорова й Антипова на каторзі. Лару “утворює” по своєму смаку Комаровский.
Він
Адже материнська турбота формує лише відношення до людей, людяність, увага. Чоловіча ж сторона виховання у відповіді за відношення й сприйняття дітьми навколишнього світу. І от у дітей у романі немає такого посередника.
Вони прямо або один на один коштують із середовищем. “Звичний конфлікт батьків і дітей на рубежі сторіч, – пише І. Н. Сухих, – перетворюється в зіткнення дітей і часу”. Однак і ті, у кого є батьки у романі, теж часом залишаються наодинці з мучавшими їхніми питаннями. “Коли він звертався за відповіддю до батька, той говорив, що його вихідні точки безглузді й так міркувати не можна…
І… Миша поступово переповнився презирством до дорослих, що заварили кашу, який вони не мають сил розсьорбати. Він був упевнений, що коли він виросте, він все це розплутає”. Однак так сказати про самого Юрія Живаго не можна. Якщо залишити осторонь історичні події й “круті” повороти життєвих доль, то в Живаго, по суті, не виходить така роль, як батько.
У романі навіть задається таке питання: “Що він знав про сина?
” Будучи мобілізованим він довідається маля в лікарні по плачу “Дитина теж кричала “уа, уа”, і те ж без відтінку страждання, але як здавалося, не по обов’язку, а з якимось похмурою недружелюбністю, що впадає в баса навмисним,”. Подальше знайомство тривало по фотокартках. Однак і довгоочікувана зустріч залишила лише почуття недоброї ознаки.
“Сашенька близько підпустила незнайомого й неголеного чоловіка, … і коли той нахилився… злобливо з розмаху шльопнув його по особі”. Але сам гіркої виявилася доля дочки Лари і Юри – Таньки Безочередевой. “Вона з безпритульних, невідомих батьків.
Напевно, десь у глибині Росії, де ще чистий і не торкнуть мова, кликали її безотчею, у тому розумінні, що без батька”. От так і нове покоління дітей виросло без батька. Але ці два покоління розводить у різні сторони Гордон: “Візьми ти це блоковское “Ми діти страшного років Росії” – і відразу побачиш розходження епох.
Коли Блок говорив це, це треба було розуміти в переносному значенні, фігурально.
І Діти були не діти, а сини, дітища, інтелігенція, і страхи були не страшні, а провиденциальни, апокалиптични, а це різні речі А тепер все переносне стало буквальним, і діти – діти, і страхи страшні, от у чому різниця”. А епоха диктує свої закони. “Тому п’ятий рік, грудневі події в Москві сприймаються як закономірна відплата, – відзначає І. Н. Сухих, – не Комаровскому, а усьому світу”. Не даром саме хлопчикам, за словами Лари, автор вкладає в руки зброя. “”Хлопчики стріляють”, – думала Лара.
Вона думала так не про Нике й Пат-Ле, але про всім стрелявшем у місті. “Гарні, чесні хлопчики, – думала вона. – Гарні. Тому й стріляють””. Але адже стріляє й сама Лара.
На це неї підштовхує “виховання” Комаровского.” І її вчинком теж захоплюються, наприклад Живаго. “Так це вона стріляла?
У прокурора? Напевно, політична… Тепер їй не поздоровиться. Як вона гордовито гарна!
А ці!
Тягнуть її чорти, вивертаючи руки, як пійману злодійку”. Але якщо й дорослі часом згинаються під вагою історичних подій, те вуж і дітям тут навряд чи встояти. Юра потім розуміє, що вчинок, яким він захоплювався, дався Ларе дуже дорогою ціною “У Лари підкошувалися ноги. Її тримали за руки, щоб вона не впала, і із працею допхали до найближчого крісла, у яке вона й звалилася”.
Дітям, цьому поколінню, залишається всього лише один вихід – виховуватися середовищем і тими засобами, що вона їм пропонує.
І вже потім на основі цього будувати своє подальше життя. Звичайно, відсутність батька й взагалі сімейної атмосфери однаково позначається на дітях Наприклад, відношення Сашеньки (сина Юрія) до батька. Без батька залишається й Катенька (дочка Лари).
Правда, для неї на якийсь час “батьком” стає Живаго. Дитячі роки й безтурботність у романі Пастернаку просто кудись зникають Історичні події й епоха просто закривають собою дитячі душі й серця. Вони не розкриваються, подібно квітці, а, навпаки, замикаються десь глибоко в собі.
У них саме там і є щось світле й чисте дитяче.
І надію на те, що внутрішня дитячість незабаром зможе вільно стати невід’ємною частиною дитячій душі, дає Пастернак наприкінці роману. “Постарілим друзям у вікна здавалося, що ця воля душі прийшла… що вони вступили в це майбутнє й відтепер у ньому перебувають Щасливий, розчулений спокій за це святе місто й за всю землю, за, що дожила до цього вечора учасників цієї історії і їхніх дітей проникало їх і охоплювало неслишною музикою щастя, що розлилася далеко навкруги”.
І хочеться щиро вірити, що дітей більше не затьмарить історичний час. Навпаки, вони стануть центром і залишаться наповненими чудесною музикою щастя
(1 votes, average: 5.00 out of 5)