Государ – один з центральних персонажів книги, виступає, як правило, в позитивному світлі, ілюструючи своєю поведінкою яку-небудь з основних соціальних доброчесностей. Розсудливість і розсудливість проявляє лавгобардский король Агилульф : коли невідомий хитрістю опановує його дружину, король припиняє розшуки, розуміючи, що задоволення від помсти не покриває ганьби розголосу(сюжет, використаний в одній з “казок” Лафонтена).
Французький король піднімається над становими забобонами, віддаючи борг вдячності тій, що вилікувала його
Король Сипилии Педро Арагонський з благородством і великодушністю обходиться із закоханою в нього дочкою аптекаря Лізою: оголошує себе її лицарем, обдаровує і видає заміж. Гідну великого монарха вдячність виявляє Саладін. Ще одна група новел показує, як Г. долає плямуючу його пристрасть або слабкість.
Той
Король Франції Філіп Кривій, зрозумівши “кулінарний” натяк маркізи Монферратской(трапезою, що зустріла його, з одних курей), вважає за благо загасити любовне полум’я, що охопило його. Послухавши навіювання графа Ги де Монфора, таке ж рішення обирає король Неаполя Карл Анжуйский, що спокусився було Джиневрой, чарівною дочкою мессера Нери дельи Убер-ти(засобом, відвертаючим Г. від непристойного вчинку, завжди, як в цій парі новел, служить або дотепність, або мудра рада). Єдиний Г.
“Декамерона”, що не утримався від жорстокого і безрозсудного вчинку, – це Танкред, “дуже людяний і милостивий володар(якщо б тільки на старості своїх років не обагрив рук в крові закоханих) “; його поведінка прямо протилежно поведінці в схожій ситуації Агилульфа.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)