Якщо зазирнути в сиву давнину, то ми побачимо, яку величезну роль відігравав образ жінки у прадавніх слов’ян, що поклонялися їй, як богині. Ще в часи Давньої Русі на світовому небосхилі з’явитеся зоря – мужня, справедлива, мудра княгиня Ольга. Все своє життя вона присвятила виведенню Русі на світову арену. Через кілька століть прекрасна й весела Роксолана продовжила її справу, хоч і за межами України. Хуррем подарувала Батьківщині п’ятдесят вільних років, коли Україна могла повноцінно розвиватися і квітнути.
Минуло сто років,
Вимальовуючи образ Марусі Чурай, Ліна Костенко прагнула дотримуватися історичної правди. В образі головної
Це – пісня. Це – душа!”. Він вважає, що її голос є загальнонаціональним набутком, і що “людей такого рідкісного дару треба берегти”. На суді він з докором звертається до своїх співвітчизників, пояснюючи патріотичне значення Марусиних пісень:
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні.
Перед силою її пісень схиляло голови усе козацтво України:
Її пісні – як перло многоцінне,
Як дивен скарб серед земних марнот…
Пісні, які складала Маруся Чурай, не тільки врятували їй життя, а й продовжили його у вічність. Головна перевага її пісень у тому, що вони життєво необхідні людям, які звикли жити разом з піснею, сумувати і радіти, співаючи:
Коли в похід виходила батава, –
Її піснями плакала Полтава.
Маруся Чурай у романі Ліни Костенко уособлює багатство уяви і пісенний талант українського народу, її образ органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу, талановитої і морально прекрасної, виростає до символу співучої народної душі, народної пісні, думи.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)