Чому Рубель назвав Васю “славним хлопцем”? А чим могли Васі сподобатися Рубель і Маруся?

Передаючи зміст епізоду, читачі говорять, що Рубель знав Васю як сина судді, уважав його барчуком, недотрогой і вирішив провчити, щоб той назавжди втратив інтерес до каплиці. Але Васина сміливість, рішучість, Готовність прийняти відкритий бій сподобалися Валеку, і він не підняв руки на Васю. У свою чергу Васю обрадувало появу Валека в каплиці: адже це була жива людина, а не примара.

Хоча Вася й готовий був постояти за себе, але з першою ж нагодою уникнути бійки він охоче розтиснув кулаків. Вася відразу ж перейнявся симпатією до висока й тонкому,

як тростина, хлопчикові із замисленими очами й до його маленькій сестричці

Взаємна симпатія росте, коли Вася радо запрошує в себе до себе додому, виражає щиросердий подив із приводу неможливості дружити й, головний, твердий намір зберегти таємницю, що відкрилася йому. Васі подобається самостійність Валека й те, як діти ставляться друг до друга: Марусі, підійшовши до Валеку, міцно вхопилася за нього, пригорнулася до ніжу. Рубель стояв, гладячи рукою біляву голівку дівчинки,

Намагаючись поглибити виниклі в школярів подання про занароджену дружбу між дітьми, викладач підкреслить, що основою цієї дружби було

взаємне прагнення поділитися. своїми думками, знайти відгук на щиросердечні переживання, нарешті, просто відчути, що хтось має потребу в тобі, чекає й радується зустрічі

,Читач запропонує читачам подумати над питанням: “Що давала дружба кожному з у себе?” У спільній бесіді доходимо висновку: для Валека й Марусі, що почували себе знедоленими, дружба з Васею була великою радістю життя. Вася не тільки постійно дарував їм ласощі, яких вона ніколи не бачили, але, головне, він вносили велике пожвавлення в їх нудне, безрадісне існування. Вася затівав веселі ігри, голосно сміявся, розповідав Марусі казки

Дівчинка дуже радувалася Васі і його подарункам: очі її загорялися вогником захвату; бліда особа… спалахувало рум’янцем, вона сміялася… Для Валека Вася був єдиним товаришем, з яким можна поговорити, пограти, зробити пастки для птахів. Він так дорожив дружбою з Васею, що не побоявся навіть гніву Тибурция, що забороняв присвячувати до-го-або в таємницю підземелля

Ваея також цінував виниклу дружбу. Йому в житті дуже не вистачало дружньої уваги, щиросердечної близькості, теперішніх друзів. Товариші по вулиці при першій же перевірці виявилися боягузливими зрадниками, що кинули його без усякої допомоги.

Вася ж по натурі був людиною добрим і вірним. Коли він відчув, що в ньому бідують, він всією душею відгукнувся на це. Рубель допоміг Васі краще довідатися собствен-иого батька.

У дружбу з Марусею Вася вкладав те почуття старшого брата, ту турботу, що будинку йому заважали проявляти стосовно рідної сестри. Васі ще важко зрозуміти, чому Маруся так разюче відрізняється від його сестри Соні по зовнішності й поводженню, а слова Валека: “Сірий камінь висмоктав з її життя” – не вносять ясності, лише ще більше загострюють почуття щемливі до болю жалю, що випробовує Вася стосовно друзів. – Словесник запропонує своїм вихованцям зрівняти умови життя в себе судді й у себе Тибурция й відповістити на запитання: “Як відбилися ці умови на зовнішності й характері Соні й Марусі?” Детальна робота над портретом1 не тільки допоможе їм краще уявити собі дівчинок, але й внесе додаткові штрихи в характеристику Васі: те, як людина сприймає інших, багато в чому розкриває його самого

За епітетами й порівняннями, що характеризують Марусю, Читачі повинні відчути емоційну силу художнього слова, побачити схвильованість Васі, його переживання. У портреті Марусі читачі легко виявляють найбільш важливі емоційні елементи; бліде, малюсіньке створення, що нагадувало висохлу квітку, що виросла без променів сонця; ходила… погано, непевно ступаючи кривими ніжками й валандаючись, як билина; руки її були тонкі й прозорі; голівка погойдувалася на тонкій шиї, як голівка польового дзвіночка; майже ніколи не бігала й сміялася дуже рідко; сміх її звучав, як самий маленький срібний дзвіночок; плаття її було брудно і старо; руху її тонких рук були повільні; очі виділялися глибокоюою синявим на блідій особі

Потрібно звернути увагу нас на зворушливу ніжність оповідача, що протягає в кожному його слові про дівчинку, смутне милування її красою (біляві густі волосся, бірюзові очі, довгі вії), гіркий жаль про безрадісне існування дитини

Соня представляла повну протилежність Марусі. Порівнюючи зовнішній вигляд Марусі й Соні, що була кругла, як пампушка, і пружна, як мячик, жваве бігала, лунко сміялася, носила гарні плаття, читачі прийдуть до висновку про жорстоку несправедливість законів, що панували в житті, що прирікали на загибель безневинних і беззахисних у себе. Починаючи з літературних казок, що вивчалися в IV класі, Читачі постійно вели практичні спостереження за портретом, одним з найважливіших компонентів в окресленні героїв.

У процесі вивчення повести “Діти пбдземелья” створюються сприятливі умови, коли можна узагальнити практичні спостереження нас, давши їм формулювання теоретико-літературного поняття. Пояснюючи функціональну роль портрета, Читач скаже, що письменник прагне зробити кожну рису зовнішності свого героя мовця, що розповідає про особливості його характеру, почуттях і переживаннях, про умови життя, про відношення до нього самого оповідача

Так, якщо, знайомлячись із портретом героя, ми знаходимо слова з відтінком пещення (сміх звучав, як самий маленький срібний дзвіночок; валандалася, як билина; дивилася безпомічним поглядом закритої пташинки й т. д.), можна безпомилково судити про добро, співчутливе відношення письменника до свого героя. Зменшувальними-пестливо-зменшувальними суфіксами, особливо підібраними порівняннями й епітетами він розкриває нам своє відношення кгерою.

Читачі говорять, що вся обстановка підземелля зробила на Васю тяжке враження. Він не стільки був уражений самим видовищем похмурого підземного склепу, скільки тем, що в ньому живуть люди, у той час як все свідчить про неможливість людського перебування в підземелля: із працею світло, що пробивається, стіни з каменю, широкі колони, що замикаються догори склепінною стелею. Але самим смутним у цій картині була Маруся, тільки-но, що виділялася на тлі сірого каменю дивною й маленькою мрячною цяткою, що, здавалося, от-от розпливеться й зникне.

Все це вражає Васю, він наочно представляє, як жорстокі, холодні камені, замикаючись міцними обіймами над крихітною фігуркою дівчинки, висмоктують із її життя. Ставши свідком нестерпних умов життя бідної дівчинки, Вася, нарешті, повною мірою усвідомлює жахливий зміст фатальної фрази Тибурция. Але хлопчикові здається, що усе ще можна виправити, змінити до кращого, варто тільки покинути підземелля: “Підемо… підемо звідси…

Поведи її”, – умовляє він Валека.