Деякі дослідники припускають, що ідею зробити головним героєм свого добутку розумну мовець собаку Булгаков взяв з повісті М. В. Гоголя “Записки божевільного” (1835), де в одній із глав людин зображується з погляду собаки. Однак прийом опису миру з погляду тварини зустрічається й у романі Апулея “Золотий осів” (ІІ в), і у романі е.-Т. – А. Гофмана “Життєві погляди кота Мурра” (1822), і в повісті Л. Н. Толстого “Холстомер” (1886), і в оповіданні А. П. Чехова “Каштанка” (1887), і в оповіданні І. А. Буніна “Сни Чанга” (1916), і т. д. У Булгакова
Кухар Улас заслужив високу собачу похвалу за широку душу й казкову щедрість; але доктор Борменталь вкладає
У повісті показана історія “лабораторної істоти” (V) Поліграфа Полиграфовича Шарикова, що з’явився на світло в результаті операції професори Преображенський. Операція повинна була представити вченому нові дані про здатність живого організму омолоджуватися, тому появу людиноподібної істоти з бездомного пса виявилася незапланованою випадковістю. Дворняжці Кульці були пересаджені донорські органи Клима Чугункина – злодія, п’яниці, якого навряд чи можна назвати особистістю.
Коли йшов процес зовнішнього формування людиноподібної істоти, Булгаков відзначав, що воно успадкувало саме від Клима матірну лайку, паління, пристрасть до насіннячок, балалаєчній грі й алкоголю Адже з першого розділу відомо, що пес Кулька не лаялася, не терпів тютюнового диму, не любив музики. Зрозуміло, що неохайність, несмачну манеру одягатися “лабораторна істота” одержало теж від “людського предка”: у професора Преображенського рябить в очах, коли він бачить на Шарикове отруйно-небесно-го кольору краватка з фальшивою рубіновою шпилькою, лакові штиблети з білими гетрами.
Настільки безглузде вбрання видає невихованість і одночасно самовпевненість Шарикова. Коли характер людиноподібної істоти став проявлятися у вчинках і словах, професор зрозумів, що в результаті операції вийшов знову Клим Чугункин, однак з додаванням деяких собачих рис: прихильністю до кухні, де тепло й ситно, ненавистю до котів, ледарством. Таким чином, вихідний матеріал експерименту (подзаборний пес і нахабний злочинець) не давав ніякої надії на те, що істота, що з’явилася в результаті сміливої операції, буде особистістю Як справедливо помітив Преображенський, ходити на задніх лабетах і говорити – “це ще не значить бути людиною” (епілог).
У сформованій ситуації вчені могли сподіватися тільки на виховання особистості в піддослідній істоті.
Преображенський і Борменталь зробили не одну спробу вселити Шарикову правила поведінки й моральних принципів, гідні людину. Але й отут у високоучених чоловіків нічого із задуманого не вийшло. Навпаки, перетворення “наймилішого пса в мерзоту” (VІІІ) відбувається стрімко, тому що Кульок відразу після зовнішнього очеловечивания демонструє брутальність відносно навколишніх людей, схильність до пияцтва, неуцтво, з’єднане з непомірною зарозумілістю, аморальне поводження Пилип Пилипович втрачає високого звання “божества” (ІІІ) і перетворюється в “папашу” (VІ), у професора пропадають гроші, Кульок пристає до Зине й Дар’ї Петрівні, примушує друкарку Васнецову вийти за нього заміж, видає себе за червоного командира, що одержав важке поранення на громадянській війні (насправді шрам на особі “завідувача підвідділом очищення у відділі МКХ” – слід від операції професора Преображенський).
Своїм хамством він тероризує всіх навколишніх, а вінцем його бурхливої діяльності проти свого “творця” стали донос у секретні державні органи й замах на життя професора. У справу виховання Шарикова втрутився голова домкома Швондер. Він швидко запевнив воспитуемого, що всі складні правила й принципи, про які тлумачать Преображенський і Борменталь, не потрібні: на думку Швондера, неосвічених, некультурний Кульок – гідний громадянин своєї батьківщини вже тому, що “трудовий елемент”, а трудовий елемент тому, що не непман (! ). Виходить, Преображенський, по поняттях Швондера, зобов’язаний поклопотатися про документи для “нового” людини, прописати його у своїй величезній квартирі; а Кульок, зі своєї сторони, повинен влаштуватися на роботу й “узятися на військовий облік”.
Однак, погоджуючись скористатися своїми цивільними правами, Поліграф Полиграфович відмовляється виконувати свій священний громадянський обов’язок. “На облік візьмуся, а воювати – дуля з маслом” (VІ), – відверто заявляетон. Розвиваючи свого вихованця, Швондер постачає його самими необхідними книгами (“Переписка енгельса з Каутским”) і зрозумілими теоріями (щоб побудувати справедливе суспільство, треба все відібрати й поділити).
Швондер намагається використовувати Шарикова в боротьбі із професором Преображенським, що дуже не подобається домкомовскому діячеві своєю незалежністю, сміливістю й інтелігентністю. Таким чином, виховати в Шарикове особистість Преображенському й Борменталю не вдається, хоча навряд л і що-небудь розумне вийшло б із цієї витівки навіть і без втручання Швондера. У результаті “схрещування” собаки зі злочинцем виходить монстр, що у своїй аморальності й агресивності не зупиняється ні перед підлістю, ні перед зрадництвом, ні перед убивством. “Лабораторна істота” розуміє тільки силу й готово, як усякий раб, з першою нагодою помститися всьому, чому колись підкорявся.
Зрозумівши це, Преображенський робить другу операцію й повертає Шарикова в “первісний стан” (епілог), тому що як людиноподібна істота він ні на що не годиться, а як пес – забавна й розумна тварина. Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що в “Собачому серці” автор ставить найважливіші філософські й соціальні проблеми й вирішує їх на матеріалі напівфантастичної-напівреальної історії. Фантастичної в цій повісті представляється операція професора Преображенський, у результаті якої з’явився Поліграф Полиграфович Кульок Інші події повести цілком правдоподібні, тому що стають художнім осмисленням реальних соціальних явищ у післяреволюційній Росії.
Н. Г. Чернишевський у романі “Що робити? ” затверджував, що треба змінити умови життя, і тоді сама людина зміниться, і “пребудет мир на землі й у людях благовоління”.
Булгаков не згодний із цією думкою: спадковість робить Шарикова таким, який він є, і ніяке соціальне середовище не зможе його переробити. Адже людини формують не тільки соціальні умови життя, але й особисті якості, спадковість, сімейне виховання, утворення, національні особливості, історія батьківщини, релігійна традиція, природні умови й ще безліч різних факторів. Булгаков розділяє іншу точку зору: людина може змінитися еволюционно, шляхом морального самовдосконалення (що проповідував Л. Н. Толстой), “видавлюючи із себе раба по краплі” (про що писав А. П. Чехов), пручаючись навколишньому злу (що зобразив у своїй автобіографічній трилогії “Дитинство”, “У людях”, “Мої університети” М. Горький).
Самовиховання – процес довгий, кропіткий, свідомий, не кожному він по плечу, а тим більше Шарикову. Ні пес, ні Клим Чугункин, риси й звички яких з’єдналися в самовдоволеному Поліграфі Полиграфовиче, не можуть і не хочуть працювати над собою, а тому з “лабораторної істоти”, створеного штучним (революційним) шляхом, ніколи, на думку автора, не вийде особистість
(1 votes, average: 5.00 out of 5)