“Я запросив вас, добродії, щоб повідомити вас пренеприємна звістка. До нас їде ревізор”, – із цієї фрази починається блискуча комедія Н. В. Гоголя “Ревізор”, місцем дії є невеликий повітовий містечко, а головними діючими особами – міські чиновники. Повідомлення про приїзд ревізора для них як грім серед ясного неба.
Життя місцевих чиновників тече тихо й безтурботно. Лінь, хабарництво, казнокрадство – настільки звичні явища в їхньому місті, що практично офіційно дозволено. Глава міста хабарничає й легко підшукує собі виправдання:
Казенної платні не вистачає навіть на чай і цукор”. А суддя, наприклад, такого гріха за собою й зовсім не визнає: адже він хабарничає борзими щенятами. Поштмейстер читає чужі листи й розцінює це як нормальне джерело інформації: “…
Смерть люблю довідатися, що є нового на світі”. При цьому нікого з них не турбує, як обстоят справи в місті. А справи-те обстоят гірше нікуди, інакше із чого б чиновники так переполошилися, довідавшись про приїзд ревізора.
Всі стали судорожно пригадувати, що діється в довірені їм установах – у присутственных місцях, богоугодних і навчальних
Церква при богоугодному закладі, на якій ще п’ять років тому були асигновані гроші, будуватися не починала. Тому городничий розпоряджається, щоб усі говорили, начебто вона згоріла. Ще одна вказівка – “…
Розметати старий забір, що біля шевця, і поставити солом’яну віху, щоб було схоже на планування”. У загальному було чому жахнутися. Сам городничий викликує: “Що це за кепське місто!” Ревізор повинен приїхати інкогніто, а чиновники настільки перелякані, що готово прийняти за нього першої ж приїжджої людини, мало-мальськи схожого на жителя столиці. Тому немає нічого дивного в тім, що Иван, що оселився в місцевому готелі, Олександрович Хлестаков здався їм підходящою кандидатурою на роль ревізора
А властиво, чому б і немає? Хлестаков дійсно приїхав з Питера, і одягнений він модно – отака “столична штучка”. Причина появи настільки важливого гостя може бути тільки одна – звичайно, це ревізор! При першій зустрічі Хлестакова із чиновниками невідомо, хто кого більше боїться
Однак Хлестаков виявляється хитрее й предприимчивее – він швидко орієнтується в ситуації. І от уже чиновники сунуть йому гроші, а він бере “у борг” у кожного з них. Хлестаков стає дорогим гостем у будинку городничего, зачаровує його дружину й дочку – двох провінційних кокеток, божевільних на вбраннях і альбомчиках для віршів. Кульмінацією є сцена брехні, коли Хлестаков переходить всі межі у своїх хвастощах. Здавалося б, він видає себе з головою в кожному слові, і отут семи п’ядей у чолі не треба, щоб зрозуміти: у його виступі немає ні слова правди. І будинок у нього перший у Петербурзі, і на службі він незамінний, і літератор він відомий, і навіть із Пушкіним знаком
Однак його співрозмовники настільки тупі, сірі й неосвічені, що всі приймають за чисту монету: “От воно, що значить людина! У жисть не був у присутності такої поважної особи, ледве не вмер зі страху”. Зате яка ж була сцена прозріння!
Кожний із чиновників одержав характеристику, дану Хлестаковым. Всі ледве не побилися, з’ясовуючи, хто винуватий. Знаменита фраза городничего: “Чому смієтеся?
Над собою смієтеся!” – звернена й до гостей, що перебуває в його будинку, і до залу для глядачів. Адже героїв комедії можна зустріти всюди. А посміятися все-таки не шкідливо.’ Гоголь, відповідаючи на докори, що в п’єсі немає жодного позитивної особи, писав: “Мені жаль, що ніхто не помітив чесної особи, що были в моїй п’єсі…
Цю чесну, шляхетну особу був Сміх”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)