Епітет – це засіб художньої образності, який підкреслює суттєву властивість певного предмета, явища, надаючи йому поетичної яскравості, індивідуалізуючи його. Так, створюючи пейзажну замальовку серпня, ясного та багатого літнього місяця, П. Филипович використовує такі епітети: “огнекрилих метеликів рій”, “золоте павутиння”, “мудрі рослини”. Вони влучно характеризують зображене, підкреслюють його суттєві ознаки.
Отже, епітет – це художнє означення, яке виникає з переносного значення слова. Його слід відрізняти від
В такому разі їх нелегко розрізнити. Звернімося до поезій Ліни Костенко зі збірки “Сад нетанучих скульптур”:
Черніг сідає в чорним човен
І ставить чорні ятері.
(.”Акварелі дитинства”)
Виходжу в сад, він чорний і худий,
Йому вже ані яблучко не сниться.
(“Виходжу
Чорний сон віків не збудеться…
(“Летючі катрени”)
Чорна магія ночі, скажи мені голосом рік –
Ця тривога, ця ніжність,
Незатьмарений рай без вигнання,
Заворожене щастя,- чи буває таке навік?
(“Це не чудо, це чад…”)
Якого ж художнього ефекту досягає поетеса, використовуючи означення кольору “чорний”? У перших двох цитатах, на перший погляд, воно вжите в прямому значенні слова, проте це оманливе враження. Справді, бувають чорні човни, чорні ятері, але Л. Костенко ніби “відкриває” друге значення цього слова – “давні, старі”, бо йдеться про “акварелі” пам’яті дитини, яка пригадує епізоди раннього дитинства, щось домислює, фантазує, Подібну художню логіку спостерігаємо в другій цитаті, де означення “чорний” має ще ширший спектр підтекстових значень: сад осінній, омитий дощами, без листя. А сусідство метафоричного (вжитого у переносному значенні) епітета “худий” творить щемливу картину пізньої осені.
У “Летючих катренах” образ “чорний сон віків” взагалі переростає у символ часу, позначеного війнами, екологічними й духовними катастрофами. Проте лірична героїня переконана в перемозі світла, життя над темними силами ночі, “чорним сном віків”. І, нарешті, останній приклад – болючо-відвертий роздум про диво кохання. Поетеса використану* метафору “чорна магія ночі”, яка. підсилена епітетом заворожене” щастя (закономірно – де магія, там і ворожіння), передає найтонші людські почування.
Так, вміло користуючись словом, зокрема епітетами, Л. Костенко творить неповторний світ, ім’я якому – поезія.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)