ЧЕХ, Сватоплук

(1846 – 1908)

ЧЕХ, Сватоплук (Cech, Svatopluk – 21.02.1846, Остршедек – 23.02.1908, Прага) – чеський письменник.

Чех народився у містечку Остршедек, що поблизу міста Бенешов, в родині управителя маєтку. Родина Чехів була великою і тому майже постійно відчувала матеріальну скруту. Коштів, щоб оплатити навчання, у батька Чеха не було, але ціною великих зусиль йому все ж вдалося безкоштовно влаштувати сина у Празький єпархіальний пансіон, де майбутній письменник провчився до 1865 р.

Після закінчення гімназії Чех, на вимогу батька, продовжив навчання

на юридичному факультеті Празького університету. У студентські роки він продовжив займатися літературою і брав, крім того, участь у напівлегальних патріотичних організаціях учнівської молоді “Огарьок” і “Рух”, які ставили за мету підняти національну свідомість.

Перші поетичні твори Чеха почали з’являтися у періодиці із середини 60-х pp. Великої популярності зажив його вірш “Критянки”, який став відгуком поета на визвольну війну південних слов’ян проти турків, що саме тривала тоді на Балканах. Цей вірш, який став справжнім патріотичним гімном революційно налаштованої молоді, був опублікований

у 1867 р. в журналі “Квіти” і відразу приніс молодому поетові шалений успіх. Ще більш додали популярності Чеху-поету вірші, опубліковані в альманасі “Рух” та “Альманасі чеського студентства” у 1868 та 1869 pp.

Особливу увагу привернули патріотичні поезії “Гусит на Балтиці”, “Хатинка”, “Моя поезія”.

У 1869 р. з’явився невеликий ліричний цикл “Пісні знедолених”, у якому вперше у творчості Чеха переплітаються мотиви національно-визвольної боротьби й опору соціальному гнобленню. Після закінчення у 1869 р. університету Чех деякий час займався юридичною практикою і водночас активно працював на ниві журналістики. Паралельно перекладав твори Т. Шевченка та О. Пушкіна. У 1874 р. здійснилася давня мрія Чеха побувати в Росії.

Навесні 1874 р. як журналіст поїхав на Кавказ, а пізніше побував в Одесі, Севастополі, Ялті, Новоросійську, Поті, Тифлісі та Владикавказе. На зворотному шляху він відвідав Константинополь, Варну та Відень.

Перша книга Чеха “Вірші”, що вийшла у Празі навесні 1874 p., стала своєрідним підсумком ранньої творчості поета, який вступив у літературу як демократ, борець за національне звільнення свого народу. Свою першу поему “Доля бідняка” Чех написав в 1866 р. Вона присвячена революційним подіям 1848 р. і йдеться у ній про життя двох представників робітничої сім’ї – батька, який загинув під час зіткнення робітників із військами, та сина, пораненого на барикадах. Перша значна поема Чеха “Адаміти” (“Adamite”) з’явилася у 1873 р. У ній поет звертається до подій епохи гуситських війн. Через шість років вийшла друком наступна поема “У затінку липи” (“Ve stinu lipy”).

Основні мотиви цього твору – своєрідне заперечення міста та висловлення любові до рідної землі і до людей, які на ній працюють.

На межі 70-80-х pp. Чех створив ще ряд поем: “Європа”, “Славія” та “Вацлав з Михаловець”. У першій ідеться про майбутнє країн Заходу, основна тема другої – взаємовідносини слов’янських народів.

У третій розповідається про релігійну боротьбу проти католицизму в період, що настав після поразки чехів під Білою Горою.

Крім поем, Чех увесь цей час продовжував писати і ліричні вірші, які наприкінці 80-х pp. упорядкував і видав у двох збірках. У 1887 р. з’явилася збірка “Ранкові пісні” (“Jitrni pisne”), а наступного року “Нові пісні” (“Nove pisne”). Вірші названих збірок за своєю тематикою переважно громадянського звучання.

У них поет стверджує віру у світле майбутнє своєї батьківщини та народу, виступає із пристрасними закликами до боротьби проти національного та соціального гноблення.

У 90-х pp. Чех знову звернувся до жанру ліро-епічної поеми. У 1894 р. з’явилася одна із найдовершеніших поем Чеха – “Пісні раба” (“Pisne otroka”), у якій із великою силою та майстерністю відтворено протест робітників Чехії проти подвійного – соціального та національного – гноблення. За своєю формою поема алегорична. Дія відбувається у якійсь екзотичній країні, без будь-яких вказівок на епоху.

Більша частина пісень, які складають твір, – це монологи старого співця-раба, з якими він звертається до своїх товаришів. “Пісні раба” засуджували існуючі політичні та економічні порядки, закликали до національно-визвольної боротьби. Це – вершина громадянської поезії Чеха і чеської літератури загалом. Перше видання “Пісень раба” з’явилося у жовтні 1894 р., а вже до кінця 1895 р. вийшло ще 23 видання поеми.

Такого успіху в Чехії не мав жодний твір. Громадський резонанс навколо “Пісень раба” був настільки великим, що це стурбувало уряд. За поетом було встановлено поліцейський нагляд. Чех урешті-решт змушений був залишити Прагу і на деякий час поїхати за кордон. Поет відмежувався від спроб політиків та австрійського уряду схилити його на свій бік, він відмовився від депутатства в австрійському сеймі, вийшов з чеської академії і не прийняв звання “громадянина королівського міста Праги”.

Після повернення з-за кордону (кінець 1895 р.) письменник переїхав у Мельницький край, де й жив під таємним наглядом поліції.

У 900-х роках Чех створив ряд поем: “Косарі” (“Sekaci”, 1903), “До всього світу” (“Do sveta sireho”, 1907) та “Степ” (“Step”, 1907), у яких продовжує розвивати проблеми соціального та національного характеру.

З початку 70-х pp. Чех звернувся і до прози. З-поміж ранніх прозових творів письменника виокремлюються оповідання сатиричного спрямування “Заставлене сумління”, “Лишковитський пан” та “Ррррбумбум”, які були написані упродовж 1871-1873 pp.

У 1876 р. Чех видав повість “Яструб проти Горлинки”, де в образі Яструба змалював характерний для 70-х pp. XIX ст. тип людини-ділка, який живе на грошові відсотки, отримані внаслідок сумнівних фінансових операцій.

У період з 1878 до 1883 pp. під загальною назвою “Оповідання, арабески та гуморески” вийшло чотири томи прози Чеха.

Наприкінці 80-х pp. письменник написав два свої найвідоміші твори – сатиричні повісті, присвячені фантастичним мандрівкам чеського буржуа Броучека. У першій, “Правдивий опис мандрівки пана Броучека на Місяць” (“Pravy vylet рапа Broucka do Mesice”, 1886), йдеться про уявну подорож Броучека на Місяць і його спілкування з селенітами. Матей Броучек – типовий чеський буржуа 2-ої пол.

XIX ст., безпринципний, егоїстичний і слабкодухий пристосуванець, якому байдужа доля його нації і батьківщини і який опікується лише власним добробутом. Нікчемність і дріб’язковість постаті Броучека підкреслена і його промовистим іменем (“броучек” – “жучок”). Об’єктом в’їдливої сатири у повісті стають і селеніти, у яких пародіюються чеські мистецькі кола, їхня зазнайкуватість, манія величі і лицемірство.

У повісті “Нова епохальна мандрівка пана Броучека цього разу у XV століття” (“Novy epochalni vylet pana Broucka tentokrate do XV stoleti”, 1889) змальована подорож Броучека у минуле, у гуситську Прагу. Центральним об’єктом сатири у цьому, як і у попередньому творі, виступає міщанин і його життєва антипатріотична філософія.

З-поміж творів “малої” прози, написаних у 90-х pp., привертає увагу оповідання “У відблиску гранатів”, в якому з великим співчуттям описується гірка доля сільської бідноти.

Багаторічна напружена робота підірвала здоров’я письменника. 23 лютого 1908 р. Чех помер. На його похороні були присутні усі провідні діячі чеської культури.

Українською мовою ряд творів Чеха переклали М. Рильський, Борис Тен, Г. Кочур, С. Сакидон та ін.

В. Назарець