Конкурс на кращу творчу роботу 2010 року Автор: Олена Акульшина “Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа” (мої роздуми над романом Ліни Костенко “Маруся Чурай”)
Я вибрала долю собі сама.
І що зі мною не станеться –
У мене жодних претензій нема
До Долі – моєї обраниці.
Ліна Костенко
Наша українська література багата на імена талановитих письменників, серед сучасних її представників яскравою зіркою пломеніє ім’я Ліни Костенко. Ії письменницька доля склалася непросто, кредо авторки – писати для народу,
Маруся – головна героїня твору. За переказами, вона жила в Полтаві в 1625-1650 рр., кохала хлопця Григорія Бобренка й складала пісні, від своїх батьків успадкувала гордість, честь, гідність, духовну красу. Гордій Чурай – її батько – безстрашно боровся у війську Б. Хмельницького проти польської шляхти й загинув жахливою смертю : йому відрубали голову.
Батько був для Марусі прикладом незламності, непохитності, відданості Вітчизні, та й мати
Із легенди відомо, що Маруся отруїла Гриця за зраду, але чи так це було направді? Ліна Костенко своїм романом доводить, що любляча, багата душею дівчина не здатна помститися. Моральна краса героїні виявляється у взаєминах із Грицем, якого вона по-справжньому кохала, залишалася вірною йому, навіть дівочою честю поступилася, проводжаючи його в останній похід :
А я вже, Грицю, їден дух з тобою,
Хай ми вже й тілом будемо одне…
І тому, коли Гриць повернувся й обрав Галю Вишняківну, Маруся не змогла йому цього пробачити, бо в коханні вона була гордою.
Як без кохання, так і без пісні дівчина не уявляла свого життя, у них – її сутність, пісні – її доля. Ця доля розгорталася на тлі важливих історичних подій, пов’язаних із боротьбою українського народу за визволення рідної землі від рабства. Незвичайність долі Марусі в тому, що вона жінка й співець, і багато хто не вірив, що Чураївна могла складати пісні.
Коли ми їх читаємо, захоплюємося мелодійністю та образністю, які притаманні саме жіночій поезії. Скільки прекрасних почуттів залишають вони в серцях мільйонів українців!
У піснях Марусі Чурай – невичерпна, безмірна любов до свого народу, до своєї землі, у них – біль і тривога за долю України, за життя її захисників. Її пісні співають дівчата, співають козаки, вирушаючи в похід, їх виконують ті, хто здатен відчути неповторну красу української пісні.
Пісня! Вона – душа народу, його крила, та сила, що підносить народ над буденністю й труднощами життя, тому Марусине слово, вилите в пісню, облагороджує серця, уособлює невмирущість українців. Бо хіба ж не вони постають перед нами з пісень легендарної Чураївни?!
В Україні – смерть і руїни, але лунає й пісня, вона то сумна, то піднесена. А головне – несе надію : прийде час, і буде Вітчизна славна своїми синами не лише на полі бою, а й у мирному труді. Свій голос до майбутнього додала й наша невмируща, як і сама Україна, Маруся Чурай. Її доля – це доля України, а доля героїв Ліни Костенко – її власна доля.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)